Категорії
Блог

A BRIEF HISTORY OF YASINYA

Yasinyanska Territorial Community is located in the Rakhiv district of the Zakarpattya region in Ukraine. Its area is about 534 sq km and its population is about 18,500 people. The community includes Stebnyy, Kvasy, Sitnyy, Trostyanets, Lazeshchyna, Chorna Tysa villages, and the small town of Yasinya, which is the center of the community.

Yasinya: from the past to the present. Photo by Vasil Bakkai

Yasinya has a unique history, as it bears an imprint of multiple epochs. Here one can find the authentic Hutsul tradition combined with German, Hungarian, Romanian, Czech, and Soviet influences. The Hutsul Republic was established here, the Carpathian Sich formed, and the defensive line of the Second World War was crossing nearby. Local people have preserved customs and rites, they conserved a special Hutsul dialect. In these mountains and valleys sheep farming had been developed, traditional crafts nurtured, and a center of tourism, known throughout the USSR, created.

Coat of arms of YasinyaHistory of Yasinya

The first mention of the settlement dates back to 1555. According to legend, a Galician shepherd Ivan Struk named this area in honor of the ash tree, from which he made a sheepfold here, moving to these places with the whole family later on. Documentarily, Yasinya belonged to Hungarian feudal lords, often opposed by local Opryshok rebels.

Habsburg Period – Kingdom of Hungary (before 1867)

XVIII-XIX centuries was a period of German colonization, urbanization, development of schools that taught in Church Slavonic and Hungarian languages. Surrounded by virgin forests, Yasinya and its neighborhoods obtained specialization in forestry: felling of trees, river rafting, making wooden carts, sleds and barrels. Since 1800, a Jewish community has settled in the village.

Unique wooden churches remained on the territory of Yasinya Community from that time. Most of them were built in the XIX century, including the Strukivska Church in Yasinya, which is under the auspices of UNESCO.

Strukivska Church, Yasinya

Plytovatska Church, Lazeshchyna

Austro-Hungarian period (1867-1918)

A decrease in birth rates and mass resettlement to the United States was a significant trend of that time. The village had the Hungarian name – Körösmező-Felső, but the population was mostly Hutsuls (Ukrainians) and Greek Catholics (68.7%) according to religious beliefs. Although a significant proportion were Roman Catholics (12.2%), Jews (18%), and Protestants (1%). 

During this period, people built new temples were and arrange cemeteries. The first burials also appear in the Jewish cemetery, preserved on a hill in the central part of the village.

Oil development started in the vicinity of Yasinya. The first drilling rings were built, yet the production was unprofitable. The majority of the population worked in agriculture and forestry.

At the end of the XIX century, a railway passed through Yasinya, connecting the center of the county of Sighetu Marmatiei in Transylvania with the cities of Galicia, and in 1895 a luxurious railway station was opened (later destroyed during the Second World War). One can still see the remains of large-scale constructions with railway bridges, tunnels, and aqueducts on the territory of the modern Yasinya Community.

Railway station, Yasinya, 1907

Hutsul Republic (1918-1919) and Romania (1919)

The national liberation struggle swept across Europe during 1917-1921. Military uprisings also took place in Zakarpattya, therefore in November 1918, the Hutsul Republic was proclaimed with the center in Yasinya. After seven months of existence, lacking external support, the capital of the republic was captured by the Romanian army.

Members of the Hutsul Republic, Yasinya, 1918 

The Czechoslovak period (1919-1938)

As a result of great European politics, Yasinya became an autonomous unit of the Czechoslovak state. The new authorities implemented administrative reforms, established a military garrison, repaired roads, and expanded railway connections. The Czechoslovak government invested in the development of oil fields in Stebnyy, sent Zakarpatian artisans on internships to Moravia and Bohemia, supported hospitals, and encouraged small businesses (restaurants, confectionery, photo studio, etc).

In 1921, several institutions were established in Yasinya: a professional carving school, a local football team, a branch of Prosvita, a volunteer fire brigade, steam sawmills, construction companies, Hutsul Cooperative Union, and Samopomich credit cooperative. The small town and its environs were developing rapidly, the population was growing.

Exhibition at the school of carving, Yasinya, 1935 

Pupils of the local school in front of the bell tower, Stebnyy, 1935

Reading room of the branch of Prosvita, Stebnyy, 1930

Czechoslovakia also made an input in the region’s development as a tourist brand, promoting landscapes, ethnographic exotics, and visits to military cemeteries. Tourists were invited to ride on the narrow-gauge railway “Yasinya – Kozmeshchyk”, visit the shepherds’ huts, and try Emmental dairy products in the cheese factory near Kvasy. Since that time, several buildings have survived in Yasinya (contemporary house of rescuers, a fire station, and forestry).

Postcard from the The Czechoslovak period

The Carpathian Ukraine (1938-1939) and the Kingdom of Hungary (1939 – 1944)

With the disintegration of Czechoslovakia, Hungarian troops took over the territory. People were not satisfied with the occupation, and many rebels from Yasinya took part in the struggle for independence as part of the Carpathian Sich, an armed formation of the newly created state of the Carpathian Ukraine with the center in Uzhgorod. It lasted only a few months, thus Zakarpattya became a part of the Kingdom of Hungary in March 1939.

Agitation poster of the Carpathian Ukraine

In World War II, Hungary sided with Nazi Germany, and Yasinya appeared on the borderline with the Soviet Union. The military actions destroyed the railway station, numerous bridges, and houses. In Yasinya repressions intensified, and residents were mobilized to the frontline. Local Jews were taken to concentration camps, from which most of them never returned.

Jews are put in a deportation truck

Hungarian army in Transcarpathia. 1939. Photo by Berko Pal

In 1940, construction of the large fortification complex – the Arpad Line – started nearby Yasinya. At the same time, the Budapest Hotel was built to host Hungarian officers and engineers. The building has survived till modern days under the name Edelweiss.Budapest Hotel

Modern Times (since 1991)

In the 1990s the flow of tourists decreased because no one was able to issue budget vouchers anymore. Mostly amateur and green tourism remained. After the campsites became private property and the paying capacity of the people improved, tourism in the area intensified again. Yasinya has a private cable road and trails for beginners, it is easy to get to the popular ski resorts from here. So in winter tourists arrive here for skiing, and in summer they enjoy hikes to the mountain peaks: Hoverla, Petros, Blyznytsya, and Drahobrat. Also, with the development of tourism in the Yasinya Community, many annual festivals were launched to promote folk crafts, Hutsul humor, caroling customs, local folklore, and dishes. In 2020, Budapest Hotel Art Residency was held for the first time in Yasinya involving Ukrainian artists. In 2021, a second residency will take place, attended by artists from 5 countries. The project invites residents to study the unique history of Yasinya and its surroundings, reinterpret it through art and create a new, broader vision of tourism in the region. 

Yasinya: from the past to the present. Photos by Vasil Bakkai

Autor: Nataliya Dovhopol 

Категорії
Блог

ЯСІНЯ ТА ГУЦУЛЬСЬКА РЕСПУБЛІКА (1918-1919): СПЕЦИФІКА ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

Члени Української Народної Ради в Ясіня. 1919 р.

Початок ХХ ст. – це особлива сторінка в історії України, яка вкрита полум’ям національно-визвольних змагань. Найчіткіше простежуються ці настрої під час Першої світової війни та по її завершенню.

Власне, державотворчі тенденції зачепили Закарпаття. Надихнувшись прикладом УНР та ЗУНР, на Закарпатті відроджувалася ідея боротьби за право на національну державність. Проблема державотворення особливо загострилася із підписанням Сен-Жерменського (1919) та Тріанонського (1920) договорів. Було зрозуміло, що бажаної версії автономії не дочекатися, і це викликало запал невдоволення серед місцевого українського населення. Хоча такі проєкти мали місце: керівництво Угорської Народної Республіки, на чолі уряду якої стояв М. Карої, спробувало створити руську автономію під назвою «Руська Країна», а після приєднання Закарпаття до Чехословацької республіки закріпилася назва «Підкарпатська Русь» з тим же запитом.

Організація адміністративної роботи тут зазнала невдачі. Коли проєкт Руської Країни був розроблений, сталося багато подій, які унеможливлювали розбудову управлінської вертикалі. Одна з них – це поширення проукраїнської орієнтації місцевих українців-русинів. Друга, що де-факто визріла на тлі першої, – проголошення Гуцульської Республіки.

На початку листопада 1918 р. було створено міліцію з місцевих гуцулів-добровольців чисельністю 80 осіб. З метою охорони громадського спокою і майна селища, в умовах постійних мародерських нападів колишніх вояків австро-угорської армії, які поверталися з фронту, очолив цей підрозділ булавний Іван Гундєк. Слід сказати, що це було фактично напіввійськове формування, де перед вступом у ряди міліції складалася присяга на вірність своїй громаді. Ініціатива у формуванні військової частини була виявлена проводом громади селища – Василем Клочураком, Іваном Климпушем, Дмитром Іванюком, Кирилом Рещуком, Іваном Чуфищуком і Дмитром Німчуком. В подальшому ми говоримо про «Народну оборону» як про аналог загону місцевої міліції. Керманичем «Народної оборони» став Степан Клочурак (1895-1980), який на той час був офіцером австро-угорської армії.

Степан Клочурак, голова Української Народної Ради в селищі Ясіня у 1919 р. 

Тоді ж вони роззброїли підрозділ угорських жандармів і прикордонників у селі та призначили на посаду його старости замість угорця місцевого мешканця Дмитра Іванюка. По суті, це стало реакцією на повідомлення уповноваженого Степана Тіводара з управління Потиської (Рахівської) округи стосовно того, що центральна угорська влада готує закон про «Руську Країну», де стверджувалося, що русинам-українцям буде надана автономія. Як бачимо, майбутній президент Гуцульської Республіки доволі скептично ставився до планів угорського уряду вирішити питання руського самоврядування.

8 листопада в центрі Ясіня було проведено багатотисячне віче, в якому взяли участь мешканці села та його околиць. Відкрив збори тимчасово виконуючий обов’язки старости Д. Іванюк, але ними безпосередньо керував С. Клочурак. На зібранні, яке проходило у залі ясінянського кінотеатру, ухвалили резолюцію про об‘єднання з Україною (зокрема, у цій заяві саме угорська влада звинувачувалася у значних втратах під час війни): Іван Кузьмич-Марусяк запропонував прийняти рішення про відокремлення від новопроголошеної Угорщини й об’єднатися з Галицькою Україною. Водночас народним голосуванням було обрано представницький орган – Українську Народну Раду. До складу ради входило 42 члени – 38 українців, 2 німці і 3 євреї. Ось список імен: Степан Бачинський, Михайло Біланюк, Степан Боднарюк, Михайло Верб’ящук, Франц Візавер, Юрій Воробчук, Юрій Гафіяк, Іван Дячук, Іван Дубюк, Іван Дувіряк, Дмитро Іванюк, Юрій Кабалюк, Іван Клочурак, Степан Клочурак-старший, Степан Клочурак-молодший, Василь Климпуш, Василь Копанчук, Іван Которажук, Василь Кувік, Іван Ластовецький, Осип Лагнер, Іван Кузьмич-Марусяк, Іван Мешко, Михайло Мочернак, Іван Пасулька, Іван Передарюк, Михайло Пнівчук, Іван Попадюк, Кирило Рищук, Микола Сабадюк, Іван Спасюк, Михайло Спасюк, Іван Тулайдан-Галушка, Іван Тимчук, Михайло Фішерюк, Василь Цюперяк, Абрагам Ціпцер, Василь Чуфещук, Іван Чуфещук, Ілько Шеп’юк, Шамуель Ягр. 

Обрані члени складали присягу на вірність місцевій громаді. Угорську адміністрацію, жандармерію й прикордонну охорону було розпущено. Новостворена Рада першою в краї заявила про свою українську орієнтацію й прагнення до об‘єднання з Україною. Вона перебрала на себе законодавчі функції. Крім того, було створено виконавчий орган – Головну управу в складі 12 осіб, до складу якої увійшли наступні особи: Степан Клочурак-молодший, Дмитро Іванюк, Микола Сабадюк, Юрій Гафіяк, Степан-старший, Іван Ластовецький, Василь Климпуш, Іван Кузьмич-Марусяк, Юрій Кабалюк, Іван Тимчук, Кирило Рищук і Степан Боднарюк. З ГУ були зафундовані низка комісій, як-от: шкільна (очолив Іван Пасулька), лісова (Іван Тимчук), лісових робіт (Степан Клочурак-старший), торговельна (Василь Климпуш), харчова (Юрій Кабалюк), адміністративна (Дмитро Іванюк) і військова (Степан Клочурак-молодший).

                                                         Брати Климпуші

Також було сформовано Гуцульську народну самооборону, яка базувалася за рахунок підрозділів народної міліції та добровольців (200 осіб). В обігу були угорські коруни і українські гривні. Прапор Республіки прийнято синьо-жовтий.

Варта Гуцульської республіки. 1919 р. 

Окрім того, важливо виділити зв’язок Гуцульської Республіки із Західноукраїнською Народною Республікою, яка надавала військову та моральну допомогу. ЗУНР була проінформавана про бажання ясінянців возз’єднатись із нею. Делегації від Ясінянської ради неодноразово перебували в Галичині, де мали зустрічі з президентом ЗУНР Є. Петрушевичем та прем’єр-міністром С. Голубовичем. 

Представники Української Народної Ради Гуцульської Республіки (надалі – Гуцульська Народна Рада) взялися серйозно до роботи стосовно повної легітимізації нового державного  утворення. Так, 10 грудня взяли участь у роботі Будапештського конгресу, а вже 18 числа того ж місяця – участь в Сиготському.

Члени Української народної ради в Ясіню – Юрій Кабалюк та Олекса Янчіюк (по краях) із парламентарями Сиготу. 

Під час останнього з‘їзду було висунуто пропозицію підготування в Хусті Всекарпатського конгресу на 21 січня 1919 р., який би вирішив остаточно майбутнє закарпатців: возз‘єднання з Україною. Члени Сигітської Народної Ради і учасники з‘їзду вирушили походом до церкви Різдва Пресвятої Діви Марії і перед нею присягнули на синьо-жовтому прапорі.

Однак такий розвиток подій, сама проукраїнська позиція ГНР викликала шквал негативу з боку уряду М. Карої. Угорщина наполягала на відмові ЗУНР від претензій на Закарпаття, але галичани дипломатично відповіли, що державна належність краю має визначитися Паризькою мирною конференцією за підсумками місцевого плебісциту. 22 грудня в Ясіня прийшов каральний угорський підрозділ катунів. Чисельність сягнула 600 вояків і 20 офіцерів. Це призвело до роззброєння «Народної оборони», а сама ГНР поступилася повноваженнями угорській адміністрації, яка виборола собі місце. Гуцули перейшли в підпілля, вели розвідку та створили шість відділів оборони за територіальним підходом (керівники: Василь Кувік (с. Лазещина), Василь Клочурак-старий (Тиса), булавний Іван Гундєк (центр), Юрій Гафія (Стебний), Іван Климпуш (Лопушанка), Іван Дячук (Долішній кінець). Кур’єрський зв’язок з Станіславовим, Коломиєю та Хустом забезпечував Дмитро Німчук. 

Шляхи сполучення зі столицею ЗУНР – Станіславом – проугорська влада намагалася суттєво обмежити. Однак, незважаючи на подібні випади, делегацію вдалося спровадити у наступному складі: С. Климпуш, І. Климпуш та Є. Пуза. За допомоги уряду ЗУНР планувалось створити власні збройні сили.

2 січня 1919 р. в столиці ЗУНР урочисто засідала Національна рада Західної України, яка проголошувала об’єднання з УНР. На той час діяльність ГНР була настільки вагомою, що М. Бращайко (Голова Марамороської русько-української ради на Сиготському конгресі) для провадження інтересів усіх русинів-українців Угорської Русі, уповноважив її представляти в Станіславі усіх угорських українців. Щодо військової допомоги, то Є. Петрушевич як президент ЗУНР погодився надати ясінянцям невеликий загін вояків-добровольців УГА, але при цьому зазначив, що як тільки вони перетнуть Яблунецький перевал, то за всі дії, які відбудуться на Мараморощині, буде відповідати лише Ясінянська Народна Рада.

6 січня 1919 р. групи Головної Управи ГНР розпочали «від хати до хати колядувати», зібравши до вечора 7 січня 86 озброєних гуцулів. Повстанців штаб розділив на 4 групи: перша у складі 43 осіб мала завдання роззброїти угорський гарнізон, друга – зайняти залізничні станції Лазещина та Ясіня та припинити сполучення з Раховим, інші дві – роззброїти жандармів і прикордонників, зайняти пошту, громадський уряд. У ніч із 7 на 8 січня 1919 р. угорців – близько 500 військовиків – майже без бою захопили в полон. Цього ж дня було захоплено залізничний вокзал (слугував казармою для угорського батальйону), поштове відділення, урядові установи. Під час захоплення приміщення жандармерії й громадського уряду, гуцули вступили в перестрілку з угорськими вояками. Як підсумок, було поранено 8 повстанців (2 яких – важкопоранені). З угорського боку було 11 поранених (5 важкопоранених). Командування Українською Галицькою армією (УГА), зі свого боку, розгорнуло наступальні операції двома військовими групами з Коломиї й Станіслава в загальному напрямку на Рахів, Тячів і Хуст.

З 8 січня 1919 р. Українська народна рада за поданням Івана Кузьмича-Марусяка проголосила Гуцульську Республіку. Започатковано діяльність шести виконавчих секцій (міністерств). Ухвалено чисельність міліції у кількості 300 осіб. Функції виконавчого органу місцевої влади виконували п’ять секцій (міністерств): військову секцію і секцію зовнішніх зв’язків очолив Степан Клочурак, внутрішню – Д. Іванюк, комендант міліції – І. Гундєк, харчова – Ю. Кабалюк, заступник К. Рищук, господарська – І. Тимчук, освітня і шкільна – І. Кузьмич-Марусяк.

10 січня ще одне багатотисячне віче підтвердило прагнення закарпатської Гуцульщини до возз’єднання із ЗУНР. Це можна прослідкувати і за текстом відозви (стиль тексту подано в оригіналі):

«…Всі, що здібні під оружє, ставайте в ряди добровольців у своїй військовій одежі і обуві та принесіть зі собою всяке оружє і амуніцію. Організуйте добровольчі відділи та бороніть Вашої волі і рідної землі. Наші брати нам допоможуть, але НАШЕ ДІЛО Є ВИБОРОТИ СВОБОДУ І ЗАКРІПИТИ ЇЇ. То ж до зброї, браттє! До організації своїх сил! Бо лиш тоді ЯК БУДЕ У НАС СИЛЬНЕ І ЗДИСЦИПЛІНОВАНЕ ВІЙСЬКО ТО НАШІ ГНОБИТЕЛІ НЕ ВДІЮТЬ НІЧОГО ПРОТИ НАС. І ще одне, браттє: МАЄ БУТИ НАЙБІЛЬШИЙ ПОРЯДОК. Один одного не сміє рабувати і кривдити… НАЙ ЖИВЕ ОДИН ВЕЛИКИЙ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД ВІД ТИСИ АЖ ПО ЧОРНЕ МОРЕ І ГОРИ КАВКАЗ! НАЙ ЖИВЕ І ПИШАЄТЬСЯ НАША ВЕЛИКА ОДНОЦІЛЬНА УКРАЇНСЬКА РЕСПУБЛИКА!»

Разом з галичанами збройні сили Гуцульської Республіки протягом тижня у січні 1919 р. визволили майже всю територію сучасної Рахівщини. Однак тут виникла одна специфіка з боку ЗУНР. Оскільки вона не була зацікавлена у порушенні економічно вигідних стосунків із Угорщиною, то перейняла інші ходи. Намагаючись не довести справи до міжнародного конфлікту, уряд негайно надіслав до Будапешту ноту зі змістом, що дане просування військ не спрямоване проти Угорщини, а є превентивною акцією з метою випередити румунську та чеську окупацію. Одночасно з цим було прийнято рішення повідомити уряди Чехословаччини та Румунії, що українські війська на терені Закарпаття не вийдуть за межі етнічних українських земель.

Однак військовий похід ГНР прямував своїм курсом надалі. Ввечері 16 січня взято місто Сигіт. Однак вже 17 січня «Народна оборона» зазнала військові нападки від румунської дивізії, яка базувалася у Бая-Маре. Військові ГНР почали зазнавати поразок (18 вояків загинуло), і на цьому тлі угорці вирішили підняти заколот 19 січня – у Рахові вбито старосту П. Попенка і захоплено центр міста (однак були розігнані). Рахів став щось на кшталт буферної зони: з одного боку – румунська окупація, з іншого – спроби встояти на землі Гуцульської Республіки.

Вояки групи УГА, учасники походу на Марморош-Сигіт 12-17 січня 1919 р.

Гуцульські добровольці, учасники походу на Марморош-Сигіт 12-17 січня 1919 р.

Внутрішнє життя почало протікати відносно мирно: вільна торгівля із ЗУНР (деревину обмінювали на харчі), традиційна зайнятість у лісовому промислі, постійний рух транспорту (поїзди), викладання предметів у шкільних закладах велося рідною мовою, мали місце соціальні пільги (найбіднішим мешканцям, солдатським вдовам і багатодітним сім’ям товари першої необхідності та худоба нерідко виділялися безкоштовно) тощо. Загалом уряд Гуцульської Республіки проводив свою діяльність у двох напрямах: впорядкування організації державного управління, здійснення соціальних реформ, чого з нетерпінням очікувало безземельне й малоземельне селянство, і посилення боєздатності військ – Народної оборони, яку планувалося створити на зразок Легіону Українських січових стрільців.

Та молода держава загинула під тиском могутніх сусідів. За рішенням ГНР, здали без бою. З поразкою ЗУНР у війні з Польщею припинилась і допомога Галичини, а 11 червня 1919 р. Ясіня окупувала румунська армія і активно використовувала репресивні засоби. Причина такої радикальності з боку окупантів пояснюється наступним: стало відомо, що Головна управа прийняла меморандум до Руської (Української) Ради в Ужгороді з проханням, щоб Гуцульщина й Закарпаття приєдналося до Чехословаччини (возз’єднання з Україною було неможливе). Усі члени ГНР були заарештовані. Більшість арештів реалізовано за принципом донесення. Однак майже всіх, окрім С. Клочурака, було невдовзі звільнено через відсутність доказів їх вини. Що ж стосується самого президента Гуцульської Республіки, то його, як організатора збройного походу на Сигіт, засуджено на шість місяців перебування у в’язниці м. Брашов.

Пам’ятник С. Клочуракові в селищі Ясіня, відкритий у 2011 р. та плакат, розміщений у селищі з нагоди 100-річчя Гуцульської Республіки у 2018 р. 

Отже, Гуцульська Республіка, як ми можемо судити, виникла з народної ініціатива. Хоча цьому державному утворенню – деякі дослідники використовують на її позначення лексему «квазідержава» – не судилося проіснувати довго, однак вона – яскраве втілення національного-визвольного духу, який був притаманний тому періоду для етнічних українських земель. Фіксуємо, що тут притаманна більше проукраїнська позиція, аніж русофільська (русинофільська).

Історична правда з Вахтангом Кіпіані: Гуцульська Республіка

Коломийка “Гуцульська республіка”https://www.youtube.com/embed/nVLM_-5Za8k

Автори статті:

Михайло Рекрутяк,

Галина Рейтій

Бібліографія:

1.     Гай-Нижник П. П., Яремчук В. Д. На шляху до Української державності в Закарпатті (реконструкція визвольних змагань у ХІХ – початку ХХ ст.). Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. К.: Українське агентство інформації та друку «Рада», 2008. Т. ХХІІ. С. 300-319.

2.     Головченко В. І. «Європейський вибір» вибір 1918-1919 рр. Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 86. Ч. 1. К.: Ін-т міжнар. відносин, 2009. С. 41-49.

3.     Каліберда Ю. Ю., Федько А. В., Федько Ю. М. Гуцульська республіка у боротьбі за незалежність (листопад 1918 – червень 1919 рр.). Ясіня: Зб. наук. праць, краєзн. розвідок, рефератів і публіц. матеріалів за результ. І наук. конф. «Ясіня – столиця Гуцульської республіки… і не тільки» (Ясіня, 20 жовтня 2012 р. Упор. – Тимчук В. Ю.). Львів: СПОЛОМ, 2013. С. 15.

4.     Кобилецький М. М. Гуцульська Республіка. Українська Центральна Рада – світоч національного державотворення: історико-правові уроки та сучасні реалії: матеріали круглого столу [м. Тернопіль, 10-11 берез. 2017 р.]. Тернопіль: Економічна думка ТНЕУ, 2017. С. 193-196.

5.     Павлючок Я., Королько А. Гуцульська Республіка 1918-1919 рр. До питання організації «січневого зриву» і становлення української влади на Закарпатській Гуцульщині. Вісник Прикарпатського університету. Історія. Вип. 17. 2010. С. 17-25. 

6.     Піпаш В. Гуцульська республіка – унікальна сторінка державотворення.  Ясіня: Зб. наук. праць, краєзн. розвідок, рефератів і публіц. матеріалів за результ. І наук. конф. «Ясіня – столиця Гуцульської республіки… і не тільки» (Ясіня, 20 жовтня 2012 р. Упор. – Тимчук В. Ю.). Львів: СПОЛОМ, 2013. С.  100.

7.     Рекрутяк М. Заснування селища Ясіня та зміна динаміки чисельності його мешканців з середини XVI ст. до 1946 року. Збірник студентських наукових праць. Серія: Історія. Актуальні питання історії: минуле і сучасність. Випуск 9. Ужгород: Вид-во УжНУ «Говерла», 2016. С. 27-32.

8.     Сакал І. Спроба створення Русинської автономії в Угорщині у 1918-1919 рр. Русин. №61. 2020. С. 111-131.

9.     Тимчук В., Тимчук Н., Якимчук Р. Військово-політичні аспекти діяльності С. Клочурака у 1914-19 рр. Ясіня: Зб. наук. праць, краєзн. розвідок, рефератів і публіц. матеріалів за результ. І наук. конф. «Ясіня – столиця Гуцульської республіки… і не тільки» (Ясіня, 20 жовтня 2012 р. Упор. – Тимчук В. Ю.). Львів: СПОЛОМ, 2013. С. 9-14. 

Категорії
Блог

СЕЛО ЯСІНЯ В ЧАСИ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ (1938-1939 РОКИ)

Карпатська Україна. Хуст під українськими та чехословацькими прапорами.

29 травня 1938 року Центральна Руська Народна Рада, що перебувала в Ужгороді, поставила вимогу до уряду Чехословаччини про впровадження статусу автономії краю, посилаючись на положення Сен-Жерменського договору та конституції. Після підписання Мюнхенської угоди 30 вересня 1938 року складне міжнародне становище Чехо-Словаччини примусило уряд погодитися надати Підкарпатській Русі статус автономії. 22 листопада 1938 р. парламент ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України і Чехо-Словаччина перетворилася на федеративну державу чехів, словаків і карпатських українців (русинів).https://www.youtube.com/embed/OjYbBN8oj50

Кінець 1938 – перші місяці 1939 року були складними для Європи. Молода автономія активно почала будувати основи української держави, що прагне здобути незалежність. Багато вихідців з Ясіня долучились до будівництва молодого державного утворення, якому судилось стати незалежною країною, щоправда ненадовго.

Степан Клочуряк – президент Гуцульської республіки в уряді прем’єр-міністра Августин Волошина очолював сектор комунікацій, а пізніше ще й був міністром військових та господарських справ. Був обраний до Сойму – парламенту автономії.

Степан Клочуряк з президентом Карпатської України А. Волошиним.

Брати Климпуші – Василь, Іван та Дмитро, відомі своєю громадською активністю привітали утворення автономного уряду, опісля взяли участь в організації сил народної оборони «Карпатська січ» та утворенні партії «Українське національне об’єднання». Дмитро Климпуш став головним командантом «Карпатської січі», Іван – членом проводу УНО, а Василь 12 лютого 1939 р. був обраний депутатом сойму Карпатської України. Узяв участь у засіданні сойму 15 березня 1939 року. Після окупації Карпатської України угорськими військами брати майже три місяці переховувалися в рідному селі.

Брати Климпуші, 1930-ті рр.

Січовики на чолі з комендантом Дмитром Климпушем

Активну участь у подіях Карпатської України брав також Дмитро Бандусяк. В 1938 році він був у складі студентів Мукачівської торгівельної академії, яка славилася вихованням переконаних українських патріотів. У період навчання був активним учасником молодіжної організації “Пласт”, брав участь у громадській роботі вишу. У листопаді 1938 року академію переведено у Сваляву, а після березня 1939 року, коли угорці окупували все Закарпаття Дмитро одержав атестат зрілості. В 1939 році Дмитро разом з товаришами вирішив організувати в краї антифашистську боротьбу шляхом створення місцевого осередку ОУН.

Дмитро Німчук у чехословацький період організував у рідному селі місцевий осередок «Просвіти», брав участь в роботі спортивної організації «Січ», очолюваної спочатку Степаном Клочураком, потім Дмитром Климпушем. Після Віденського арбітражу, коли Ужгород був відданий Угорщині, багато зробив як член оперативної групи з евакуації урядових установ з Ужгорода до Хуста. Тут став директором крайової організації з опіки робітників. 24 січня 1939 р. він увійшов до центрального проводу Українського національного об’єднання (УНО), а 12 лютого того ж року був обраний послом сойму, брав участь у його засіданнях.

Дмитро Німчук

Мистецтво на службі пропаганди. Агітплакати часів Карпатської України:



Ясіня пов’язане з подіями Карпатської України не тільки через основних діячів – творців молодої держави. Саме тут, на кордоні з Польщею угорські військові передали полонених січовиків, уродженців Галичини польській владі.

Угорські вояки з польським офіцером прикордонної служби (спереду) після розстрілу січовиків-галичан на Татарському перевалі поблизу Ясіня.

Про їх страшну долю згадував у своїх творах редактор щоденної газети Карпатської України «Нова свобода» Василь Гренджа-Донський: «За Ясіня-Репеговом, на польському кордоні, за митницею на Татарському перевалі очікувала мішана мадярсько-польська комісія, щоб перебрати полонених січовиків-галичан. Незабаром привели 30 січовиків, зловлених по горах Гуцульщини, а кількох із в’язниць.

Були вони пов’язані, в страшний спосіб збиті не тільки тими, що їх зловили, але й самими вояками, що їх ескортували… Галичан відвели на півтора кілометра далі у ліс, яким проходила фронтова бойова лінія за світової війни. Тут їх розіп’яли на деревах. 

По-перш поприв’язували їм руки заржавілим колючим дротом, що знайшли в старій фронтовій лінії, відтак розіп’яті руки й ноги поприбивали залізними скобами та великими цвяхами, що ними прибивають рейки на залізницях. Над розіп’ятими, але ще живими героями почали мадяри і поляки знущатись, плюючи їм у вічі та б’ючи їх рушницями. Відтак гонведи… одного за другим розстрілювали…».

Угорські війська вступили в село Ясіня 18 березня 1939 року. З того часу почався короткий другий угорський період його історії.

Автор:

Михайло Рекрутяк

Список джерел та літератури:

  1. Вегеш М., Молнар С., Молнар Й., Остапець Ю., Офіцинський Р., Токар М., Фединець Ч., Черничко С. Хроніка Закарпаття. 1867 – 2010 / Kárpátalja évszámokban. 1867 – 2010 / українсько-угорське двомовне видання; Ukrán–magyar kétnyelvű kiadvány: Серія «Studia Regionalistica» / № 3. Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», 2011.  312 с.
  2. Довганич О. Карпатська Україна в боротьбі за незалежність: репресії проти її обронців та керівників / Післямова Миколи Вегеша. Ужгород: Ґражда, 2007. 140 с.
  3. Магаляс Д. Історія Карпатської України в оцінці Каленика Лисюка та Василя Авраменка. Карпатська Україна – етап українського державотворення : історія і сучасність. Матеріали науково-практичної конференції, м. Ужгород, 2019. С. 135-140.
  4. Оніщук Я. Як знайшли масові поховання бійців Карпатської України. ІСТОРИЧНА ПРАВДА. 2011. URL: https://www.istpravda.com.ua/research/2011/03/28/33661/ 
  5. Рекрутяк М. Заснування селища Ясіня та зміна динаміки чисельності його мешканців з середини XVI ст. до 1946 року. Збірник студентських наукових праць. Серія: Історія. Актуальні питання історії: минуле і сучасність. Випуск 9. Ужгород: Вид-во УжНУ «Говерла», 2016. С. 27-32.
Категорії
Блог

СЕЛИЩЕ ЯСІНЯ В РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД

Ясіня. Радянський час. Акції та мітинги. Фото з приватного архіву Б. Меркла, відскановане М. Рекрутяком у 2017 р. 

Після Другої світової війни, в 1945-1947 роки радянська влада почала будувати нове Закарпаття — соціалістичне. Спершу, з кінця 1944 по 1946 рік в селі Ясіня існував Сільський народний комітет — орган виконавчої влади місцевого рівня, що підпорядковувався комітету округи з центром в селі Рахів. В обов’язки цієї організації входило, окрім відновлення інфраструктури населеного пункту та подолання наслідків бойових дій, насамперед соціального характеру, ще й організація та побудова нової моделі життя — соціалізму, що був характерний для СРСР.

Де-юре до 1946 року це була територія Чехословаччини, де-факто — на теренах краю існувала Закарпатська Україна. Ніким не визнане державне утворення, що було перехідним формуванням на шляху до повної радянізації області. З передачею Закарпаття СРСР і входженням його до складу УРСР в статусі окремої області, Сільський народний комітет став повноправним органом виконавчої влади на місцях радянського типу, хоча в чехословацьких документах і на бланках, які ця організація видавала населенню, він іменувався  як “Miskyi Narodnyi Komitet v Jasinyu”. У цей період формується й колгосп, що спеціалізувався на скотарстві та вівчарстві. Більшість полонин — гірських пасовищ, де споконвіку випасали худобу місцеві жителі, перебували у його власності, крім полонини Занога, під горою Говерла, що був у сфері господарювання лісокомбінату.

Поселення Ясінянської долини. Середина 1950-х рр.

У 1947 році велике село Ясіня отримало статус селища міського типу. Від нього було виділено в окремі населені пункти зі статусом сіл присілки Лазещина, Чорна Тиса, Стебний, що раніше були складовими Ясіня. Перші два отримали власні сільські ради, тоді як останній став селом, підпорядкованим селищній раді.

В кінці 40-х — першій половині 50-х років ХХ століття радянські вчені відносять смт. Ясіня до великих промислових центрів краю, основою якого були деревообробна та лісохімічна галузі, а також швейна та взуттєва. Загалом з 7 тисяч осіб більшість працювало на місцевому лісокомбінаті. В цей же час ще існував лісосплав і професія бокорашів. В. Анучін згадує, що в селищі також ще залишалося приватне ремесло, що швидше за все мало вигляд підробітків, аніж основного виду заняття. 

На ясінянському лісокомбінаті. 1964. М. Козловський. 

                 Трелювання лісу біля Ясіня. Ясіня. 1967 р.                               Народний умілець-різьбяр М.І Тулайдан.                                                            Трембітар.                                                            Килимарниці.

Ансамбль Ясіня. Кінець 1940-х рр. 

Вишивальниці. Навесні в Ясіню. 

В цей ж період в центрі селища стояв пам’ятник Сталіну, який потім в період десталінізації демонтували. В 1954 році було урочисто встановлено пам’ятник Олексію Борканюку — герою Радянського Союзу, уродженцю Ясіня, члену Комуністичної партії Чехословаччини, який був страчений угорською владою в 1942 році в Будапешті. Творець пам’ятника, скульптор Іван Кушнір. Його розмістили в центрі селища, біля входу в старшу школу, відому в наш час як Ясінянська ЗОШ № 1. Неподалік було встановлено пам’ятник радянським солдатам, котрі загинули в боях восени 1944 році проти військ країн Осі.

Пам’ятник О. Борканюку. Фото з приватного архіву Б. Меркла, відскановане М. Рекрутяком у 2017 р. 

Біля селищної ради в радянський період був пам’ятник Леніну, біля якого фотографувались випускники шкіл, мешканці Ясіня та сусідніх населених пунктів, учасники мітингів та акцій, що проводилися з нагоди нових свят, та туристи. Згодом з’явилась традиція фотографуватись і молодятам.

Ясіня. Радянський час. Акції та мітинги. Фотографії з приватного архіву Б. Меркла, відскановані М. Рекрутяком у 2017 р. 

В 60-х роках розгорнулась широка антирелігійна кампанія, тому дві пам’ятки дерев’яної церковної архітектури — церква в присілку Плитоватий 1780-го року побудови та церква Вознесіння Господнього, відома ще як Струківська, — стали Музеями атеїзму. 

В 70-х роках поряд з колгоспом та лісокомбінатом відкрилася фабрика штучного хутра. Вона стала третім великим підприємством селища. Поряд з цим широко розбудувалася мережа притулків для туристів, що були у підпорядкування Ясінянської турбази з центром у колишньому готелі угорської доби, побудованого у 1942 році і відомого в наш час як “Едельвейс”. https://www.youtube.com/embed/RW4eYEticso

                                      Відео з архіву Ю. Ключівського.  

                                         Фото турбази “Едельвейсь” радянських часів. 

                        Фотографії туристів з турбази “Едельвейс”.          З архіву Андрія Поп’юка (інструктора закладу в 1964-1994 рр.) 

У 80-ті роки була збудована туристична база, що належала уряду Молдавської РСР та нова велика лікарня з пологовим відділенням.


                                      Будівничі колиб біля турбази “Молдова”.                                       Фото з приватного архіву Б. Меркла,                                        відскановане М. Рекрутяком у 2017 р.

У 1989 році була відкрита нова школа, відома в наш час як Ясінянська ЗОШ № 2. Поряд з цим в селищі функціонували школа в центрі з 10 класами, восьмирічка у присілку Свидовець (Кевелівська школа) та ряд початкових шкіл у присілках Кевелів, Лопушанка та селі Стебний.

Загалом в радянську добу селище Ясіня набуло сучасних рис, широко розвинулась туристична інфраструктура, було збудовано великі промислові об’єкти, з’явилась мережа закладів культури, нові школи. Поряд з цим зникла професія бокорашів та була демонтована мережа вузькоколійних залізниць, збудованих в чехословацький час. 

Автори:

Михайло Рекрутяк,

Галина Рейтій

Джерела та література :

  1. Анучин В. География Советского Закарпатья. М.: Географгиз, 1956. 296 с.
  2. Меркло Б. Поляк Д. Сторінки історії Ясіня. Зоря Рахівщини. 2000. №№ 99-100. 15 грудня. С. 6.
  3. Рекрутяк М. Заснування селища Ясіня та динаміка чисельності його мешканців з середини ХVI до 1946 року. Збірник студентських наукових праць. Серія : Історія. Актуальні питання історії : минуле і сучасність / [редкол. : В. І. Фенич, Р. А. Офіцинський, І. О. Мандрик, І. М. Ліхтей ; упоряд. І. І. Скиба ; М-во освіта і науки, ДВНЗ “Ужгор. нац. унт” , Іст. ф-т. Ужгород : Вид-во УжНУ “Говерла”, 2016. Вип. 9. С. 27-32. 74. 
  4. Ясіня – жива легенда Карпат. Книга – фотоальбом. Видання друге, доповнене. «Видавнича студія «ZORIANa», Видавництво «Коло», 2016. 168 с.: іл.. 
  5. Ясіня: Зб. наук. праць, краєзн. розвідок, рефератів і публіц. матеріалів за результ. І наук. конф. «Ясіня – столиця Гуцульської республіки… і не тільки» (Ясіня, 20 жовтня 2012 р. Упор. – Тимчук В. Ю.). Львів: СПОЛОМ, 2013. 163 с. : фотогр. Назва обкл. : Ясіня у гомоні століть. Бібліогр. в кінці ст. 
Категорії
Блог

ПІДКАРПАТСЬКА РУСЬ ПЕРІОДУ ЧЕХОСЛОВАЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (1919-1938): ЯСІНЯ В ІСТОРИЧНІЙ ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІЙ ПЛОЩИНАХ

«Ці чехословаки насправді абсолютно інші люди, ніж угорці чи румуни. Це звичайні і невимушені люди. Здається, з ними справді можна буде порозумітися», – мовлять вуста Д. Тулайдана, який є головним героєм роману «Гуцульська Республіка» Зденека-Матея Кудея. Певно, ця цитата яскраво охарактеризовує подальшу долю Срібної Землі у складі Чехословацької Республіки.

10 вересня 1919 р. укладено Сен-Жерменський мирний договір з Австрією, Австро-Угорська монархія офіційно ліквідована. Згідно зі статтями 10-13 цього договору Чехословаччина зобов’язувалася «встановити територію русинів на південь від Карпат у кордонах, визначених головними союзниками і дружніми державами, як автономну одиницю в рамках Чехословацької держави, із найвищим ступенем самоуправи, який тільки можливий при збереженні єдності Чехословацької держави». Керманич нового державного утворення на геополітичній карті Т. Г. Масарик відгукувався про Закарпаття наступним чином: «В межах своїх конституційних прав я зроблю все, щоб Підкарпатська Русь була справді, вільною… Нашим головним завданням сьогодні є підняти людей на рівень парламентської діяльності. … Для Підкарпатської Русі варто провести три основні реформи: будівництво шкіл, лікувальних закладів і реформу землеробства. Коли всі ті завдання виконаємо, у повній мірі потім застосуємо автономію так, як це сказано у договорі».

Входження цього краю до складу Чехословаччини було підтверджене зокрема спеціальним параграфом (§ 48) Тріанонського мирного договору з Угорщиною від 4 червня 1920 р.: «Угорщина визнає, як уже були вирішили держави, союзні і об’єднані, повну незалежність Чехословацької держави, до неї включено автономну територію Південнокарпатських русинів».

Однак, не всі історичні території були включені до майбутньої Підкарпатської Русі: Прящівщина (західна частина історичного краю) відійшла до складу Словаччини, а Марамороський комітат був розділений між Чехословаччиною і Румунією по річці Тиса (2/5 території комітату, охоплено 14 русинських сіл).

Едвард Голтон. Чехословацьке містечко Ясіня

Перші чехословацькі підрозділи прибули до Ясіня 28 червня 1920 р. У співпраці з муніципальним управлінням тут організовано державне управління, яке вирішує основні завдання в галузі транспорту, постачання та розвитку економічного життя. Ситуація була непростою, але основи нової держави будувалися з твердою вірою та оптимізмом. Як і в інших містах Підкарптаської Русі, чехословацькі державні службовці поступово утверджуються тут – в лісовій адміністрації, в справах залізничного сполучення, в навчальних закладах (школах), в жандамерії. У січні 1921 р. в Ясіня було створено військовий гарнізон, до складу якого входив 1-й батальйон 45-го піхотного полку (у 1926 р. він був розміщений в Хусті, де тим часом були збудовані нові казарми).

Чехословацькі військові на головній вулиці Ясіня. 1939 р.

Після великої повені Тиси в 1927 р. була реконструйована головна залізнична та автомобільна лінія Рахів – Ясіня та продовжена лісова залізниця на ділянці Лазещина – Козьмещек. До мережі підкарпаторуських електростанцій Ясіня було підключено з 1932 р. Чехословаччина вклала значні кошти в експериментальні свердловини на пошук родовища нафти в Стебному, яке вважалося вторинним продовженням нафтових ресурсів сусідньої Галичини. У 1932-1937 рр. тут було видобуто приблизно 30 кубів дизеля, а свердловини досягли глибини 1200 м. Згадаймо, що понад 100 жителів Ясіня та околиць були відправлені в Богемію та Моравію в 1930-х рр. для вивчення ремесел та використання нових навичок, коли вони повернулись додому.

Що стосується чеських та словацьких підприємців, то більшість з них у Ясіня надавала побутові та харчові послуги  (готель та ресторан Й. Гложека поблизу мосту, корчма Й. Нєдома, казино «U Riegrů», орендар станційного ресторану С. Гнат), але тут також знайшли роботу компанії та експерти з інших галузей (магазин «Baťa», ветеринар К. Фелікс, слюсар і коваль Л. Паулік, швець Ф. Пеша, кондитер Е. Якушовскі, пекар Ант. Врана). Варто, зокрема, згадати про завуча чеської початкової школи Ф. Шімка та лікарів Р. Баха та А. Фухсову-Буршикову.

Ясіня. Міст та поважні гуцули. Орієнтовно 1930-ті рр.

Необхідно також відзначити про навчальні заклади мистецького спрямування. Найзнаменитішою на Підкарпатській Русі була саме державна професійна школа по обробці деревини в Ясіня. Рік фундації – 1921. В такій школі враховувалися традиції народного художнього різьбярства Гуцульщини. Учні школи різьбярства виготовляли художні вироби, меблі, що користувалася попитом у Європі. Зараз вироби майстрів села Ясіня знаходяться в Угорщині (Дунай-Кесо, Сомботгей), Чехії (Прага), Румунії (Сату-Маре). Окрім того, тут навчався майбутній народний художник України Василь Свида (1913-1989) у 1930-1934 рр.

Ясіня. Державна різьбярська школа, 1935 р. Карл Ганса  

Колектив вчителів різьбярської школи, 1935 р. Карл Ганса

Виставка в різьбярській школі, 1935 р. Карл Ганса

Створено футбольну команду, добровільну пожежну дружину. Гроші для їхньої діяльності виділяли брати Климпуші, які на той час володіли найбільшим деревообробним підприємством, інші підприємці. Активно діють «Просвіта», спортивні товариства «Січ», «Сокіл», «Товариство імені Духновича» й інші школи.

Стебний, біля Ясіня. Учні місцевої школи перед дзвіницею, 1935 р. Карл Ганса

Фото 1930 р.

Розвиток Ясіня за той період перебування у складі Чехословацької Республіки характеризується збільшенням населення. Населення у 1921 р. становило 9 401 осіб, зокрема 1238 римо-католиків, 6 613 греко-католиків, 42 православних, 22 реформаторів, 1 435 юдеїв та 51 осіб інших віросповідань. У 1930 р. позначка досягла 10 614 осіб, зокрема 1 545 римо-католиків, 6 454 греко-католиків, 32 православних, 923 реформаторів, 1490 юдеїв та 190 представників інших віросповідань. До 1939 р. кількість мешканців сягнула приблизно 15 000.

У 30-ті рр. ХХ ст. із 45 040 га території долини Свидовецького потоку, вздовж якого проживало 11 150 чоловік, лісом було зайнято 65%, випасами – 19,5%, луками – 12%, ораницями – 2,5%, пустищами – 1% всіх земель. У районі р. Чорна Тиса із 45 320 га площі, на якій проживало 9 400 чоловік, лісом було зайнято 67%, випасами – 19%, луками – 12%, ораницями – 2,5%, пустищами – 1% всіх земель.

У цей час функціонують дві парові лісопильні, дві будівельні компанії, споживча кооперація «Гуцульський кооперативний союз» та кредитна кооперація «Самопоміч». Державні молочарні та сироварні в Квасівському Менчулі, на південь від Ясіня, здобувають популярність, виробляючи чудові сири та молочні продукти «Емменталь».

Ясіня-Кваси. Доїння овець та вівці на полонині

Туристи та гості з інших частин республіки поступово відкривають для себе найбільше багатство Ясіня – гори та низини із захоплюючими природними пейзажами, романтичні водойми для лісосплаву, кілька військових кладовищ, щоб згадати жах війни та, нарешті, джерело Тиси, найбільшої річки Підкарпатської Русі. Туристи радо каталися на вузькоколійках Ясіня – Козмещик, напинали намети біля гірських водосховищ лісництв та колиб пастухів.Зокрема, наприкінці червня – початку липня 1935 р. «Союз карпаторусских аграрных академиков» в Празі мав організувати ознайомчу поїздку до Підкарпатської Русі, яку запланували ще у квітні того року. Окрім культових міст (як-то Ужгород, Мукачево, Берегово) за мету взяли відвідати полонини Ясіня та склад ементальських сирів у с. Кваси. 17 серпня того ж року ЗМІ Підкарпатської Русі розмістили новину про те, що в Квасах облаштували табір скаути із Кощіце (кількістю в 30 осіб).

Ясіня на листівці Чехословацького періоду

Символом культурної та релігійної спадщини Ясіни стали дві дерев’яні церкви, обидві гуцульського типу – Струківська церква (церква Вознесіння Господнього) над залізничним вокзалом, друга – в Лазещині – іменована на честь святих апостолів Петра і Павла (т. зв. Плитоватська). Обидві з унікальним іконостасом та дзвіницями.

Ясіня, Струківська церква 1929 р. Вавроушек Богуміл

Всередині Струківської церкви, 1935 р. Карл Ганса

Ясіня-Лазещина, Плитовацька церква 1929 р. Вавроушек Богуміл
Фільм про Підкарпатську Русь (у 2-х частинах), знятий кінохроністами Чехословаччини у 1930 році. Основні сцени присвячені краєвидам, архітектурі та повсякденному життю гуцулів:

https://youtube.com/watch?v=kUwrBpPk-_0https%3A

Мюнхенська угода від 29 вересня 1938 р., яка була підписана Німеччиною, Італією, Великою Британією та Францією, поклала початок ліквідації Чехословацької республіки. Розпад Чехословацької Республіки призвів до того, що Закарпаття у березні 1939 р. захопили угорські війська. В історії краю взагалі та Ясіня в тому числі почала писатися нова сторінка.

Автори: Галина Рейтій

Михайло Рекрутяк

Бібліографія:

  1. Віднянський С. В. Центральна Руська Народна Рада. Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я. К.: В-во «Наукова думка», 2013. 688 с.: іл. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Tsentralna_ruska (останній перегляд: 09.01.2021).
  2. Довганич О. Д. Т. Г. Масарик і Підкарпатська Русь: питання приєднання, автономії і початків культурного розвою. Науковий вісник Ужгородського університету: Серія: Історія. Ужгород: Видавництво В. Падяка, 2002. Вип. 7. С. 15-18.
  3. Історія Ясіня. URL: zolota-korona.yasinya.com/index.php?page=History&lang=ua
  4. Рекрутяк М. Заснування селища Ясіня та зміна динаміки чисельності його мешканців з середини XVI ст. до 1946 року. Збірник студентських наукових праць. Серія: Історія. Актуальні питання історії: минуле і сучасність. Випуск 9. Ужгород: Вид-во УжНУ «Говерла», 2016. С. 27-32.
  5. Туристы въ Мараморошѣ. Русскій народный голосъ. № 158. Ужгородъ, 17. августа 1935 г. Стр. 8.
  6. Фущичъ М. Экскурсія на Подкарп. Русь и въ Польшу. Русскій народный голосъ. № 75. Ужгородъ, 6 апрѣля (24 марта) 1935 г. Стр. 3.
  7. Хроніка Закарпаття 1867–2010 / Kárpátalja évszámokban 1867–2010. Серія «Studia Regionalistica»; НДІ політичної регіоналістики; ДВНЗ «Ужгородський національний університет». Ужгород: Видавництво «Карпати», 2011. С. 43.
  8. Шандор Ф. Ф. Становлення туристичної галузі в Закарпатті: історичний аспект. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Географія. Землеустрій. Природокористування. 2013. Вип.1. C. 183-189.
  9. Kuštek V. Vandrovka Podkarpatskem – Jasiňa. Podkarpatská Rus: Časopis Společnosti přátel Podkarpatské Rusi. №3. 2011. S. 5, 7.
Категорії
Блог

ЯСІНЯ В АВСТРО-УГОРСЬКУ ДОБУ (1867-1918) : ЕТНОСОЦІАЛЬНИЙ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ ОГЛЯД

Ясіня, 1900 р

    В австро-угорський період село Ясіня входило до складу Тисадолинянського району (округу) Мараморошського комітату – одного з чотирьох адміністративних одиниць, територія яких сформувала терени сучасної Закарпатської області. На чолі комітатів стояли жупани (ішпани), яких призначав угорський король із числа представників вищої аристократії. В їхніх руках було зосереджено всю політичну та господарську владу в краї.

Для австро-угорського періоду характерний невисокий рівень народжуваності населення в селах Закарпаття. До прикладу, в 1893 році коефіцієнт народжуваності в Марамороському комітаті складав 59 осіб на 1000 душ населення. Водночас, починаючи з другої половини 80-х рр. ХІХ ст. спостерігалася масова еміграція сільського населення за океан, яка безперечно, не оминула й Ясіня. У 1900 році число жителів, що виїхали за кордон було на рівні 98 осіб, понад 1 % від загалу, тоді як через десятиліття емігрантів вже було 107 за рік.

1906 р, емігранти на шляху до острова Елліс (США), де знаходилася Федерально-еміграційна станція. Саме із Закарпаття у Західноукраїнському регіоні почалася заокеанська еміграція (кін. 60-х – поч. 70-х рр. ХІХ ст.). Основний потік людей був спрямований у США

    У 1869 році в селі Ясіня проживало 5676 жителів, а в 1880 році населення становило 6391 осіб. За десятиліття число мешканців виросло на 19,2 % – до 7620. За останні десять років ХІХ століття приріст трохи зменшився – до 18,4 % – 9029 осіб в 1900 році. Вже в наступний період ріст впав більш ніж вдвічі – до 8,4 %. Тоді, в 1910 році населення села майже досягнуло десяти тисяч – 9795 особи. Загалом за тридцятилітній період, 1880 по 1910 року число ясінчан виросло на 53,1 %, з шести з чимось тисяч до майже десяти. Якщо порівняти число жителів з 1869 по 1910 рік то цей показник буде на рівні 72,4 %, тобто на 4107. При цьому зареєстрованими в селі в 1900 році 252 іноземці, а в 1910 – вже 283.

      Дослідник історії Закарпаття, етнограф, священик, письменник, літературознавець, перекладач, член НТШ. Юрій Жаткович у листі до Володимира Гнатюка, – відомого вченого з Галичини, датованого 27 липня 1898 року відносив Ясіня – Körösmező-Felső – до свого переліку як «чисто руські міста». У документі вказано також в той час складові частини села, а сьогодні окремі населені пункти, зокрема Чорна Тиса – угорською Fekete-Tisza та Лазещина – Laziscsina відповідно.

    В містах та містечках Мараморощини, зокрема й в Ясіня, де частка українців коливалася від 55% до 72%, приріст греко-католиків склав у 1900-1910 рр. 16%, а римо-католиків – лише 13,6%. Згідно з даними перепису 1910 р. питома вага греко-католиків і тих, хто користувався українською розмовною мовою, в селі Ясіня дорівнювала відповідно – 70,5% і 69,7% від загальної кількості жителів.  На другому місці після греко-католиків за питомою вагою стояли іудеї. Їхня частка серед усього населення комітату досягала в середньому майже 18%.

       Релігійна картина жителів Ясіня в 1900 році була наступна : 6200 осіб, або 68,7 % – греко-католики, 1097 (12,2 %) – римо-католики, 1626 (18 %) – іудеї, трохи більше 1 % – протестанти.

      В 1910 р. у Тисадолинянському окрузі, що географічно тоді охоплював терени сучасного Рахівського району німців нараховувалось 5009 осіб, або 13,6 % від загальної кількості мешканців. З них в селі Ясіня проживало 1435 німецькомовних осіб, або майже третина. Загалом за десятиліття відсоткове відношення зменшилось трохи менше одного процента, проте в 1900 році їх число було на рівні 4682 осіб. Тоді, в 1910 році серед ясінчан німцями за мовою було зафіксовано в переписі 1484 особи. Варто зазначити, що до цієї категорії відносили й євреїв, адже розмовна мова останніх – ідіш є представником германської групи, тобто близькою до німецької. Тому у документах записані тільки три мови : руська (українська), угорська та німецька.

        Щодо загальної етнічної картини мешканців Ясіня в 1910 році то з 9795 осіб 1285, або 13,1 % були угорцями; 6904, або 70,5 % – гуцулами (українцями); 1520, або 15,5 %  – євреями; 86 осіб, або 0,9 % – представниками інших національностей.

Традиційно. ще з давніх часів гуцули Закарпаття займалися вівчарством та лісовим господарством.


       Сфери зайнятості населення протягом австро-угорського періоду практично не змінились, щоправда наприкінці ХІХ століття з’явилась залізниця, що з’єднала центр комітату – Сигет з містами Галичини. Її планування почалось ще в 1860-х роках, адже на картах 1863 року вже з’являються креслення нових шляхів, які планували збудувати в наступні десятиліття. Центр села Ясіня прикрашав великий вокзал, відкритий в 1895 році, який пережив монархію Габсбургів, проте був зруйнований під час Другої світової війни. Також на державному рівні було прийнято рішення запросити спеціалістів з Італії, переважно з північних гірських земель. Проте італійська громада в селі Ясіня так і не сформувалась. 

Ясіня. Залізничний вокзал. 1907 р.
Кевелів, залізничний міст поблизу Ясіня

        Промисловий переворот потребував нових ресурсів для своїх підприємств, число яких постійно росло. Наявність нафти на околицях Ясіня було доведено ще в 1878 році. На земельних ділянках єврейських родин, які проживали на околицях Ясіня, Юди Ґуґіка та Хаїма Розенталя, було проведено геологічні дослідження, які довели існування на цій території нафтових родовищ. Здійснити плани з видобутку нафти в Ясінях, промисловець, політик і публіцист польського походження Станіслав Щепановський не зміг через банкрутство своєї фірми. Протягом 1880-1910-х роках було пробурено більш, ніж три десятка свердловин в різних частинах села, проте сам видобуток був нерентабельним, тому часто підприємства довго не існували і банкрутували.

Нафтова вишка у присілку Стебний, поблизу Ясіня, 1939 р.        У 1900-1910 рр. в середньому 13% міських жителів Закарпаття, які нібито жили за рахунок сільського господарства, проте угорська офіційна статистика відносила до цих даних не лише землеробство, а й лісове господарство та лісові промисли (зокрема випалювання дерев’яного вугілля) мисливство, рибне господарство та рибальство, бджільництво й тваринництво. В Ясінях у 1900 р. питома вага тих, хто займався лісовими промислами, становила 40 % від кількості всього сільськогосподарського населення; в 1910 р. їхня частка сягнула вже 60 %. Щодо поділу мешканців села Ясіня за зайнятістю то в 1900 році 2410 осіб працювали в сільському господарстві, 219 – в промисловості, 151 в торгівлі та кредитуванні, 120 у транспортній сфері, решта – в інших галузях. Вже в 1910 році у сільському господарстві працювала 2371 особа, 187 – у промислових підприємствах, 176 – в торгово-кредитному секторі, 138 – у транспорті і решта, 924 жителі, – в інших галузях. Варто зауважити, що число останніх за десятиліття майже подвоїлась. Щодо чиновників та духовенства то на початку ХХ століття в селі Ясіня їх чисельність була менше 1 %, тоді як число домашньої прислуги було вдвічі більше.
              В 1900 році в селі Ясіня було 2148 житлових будинків, з яких тільки 42 були побудовані з каменю чи цегли, 1 – з глини (саману) з фундаментом з каменю чи цегли, решта ж були дерев’яними. І тільки 5 споруд були покриті шифером, бляхою чи черепицею, інші ж мали дах з дранок – драниць, якою ще в XVII столітті платили податки в королівську скарбницю. За десятиліття, в 1910 році в селі було вже 2351 житлових будинків, з яких 51 був кам’яним, 71 з саману з фундаментом з каменю чи цегли, 1 – тільки з глини, решта – дерев’яні. Шифером, бляхою чи черепицею вже мали покриття 19 будинків. Соломою будинки в цій місцевості не крили.     
Гуцульська хата-гражда у Стебному

        Австро-угорська доба була періодом формування сучасної території Ясіня. Відбулось становлення стабільного транспортного сполучення з іншими частинами імперії, село стало транспортним коридором між центральною Угорщиною та Трансільванією, котра в наш час є західною частиною Румунії та Галичиною. Значний ріст промисловості зумовив сталу потребу у деревині, що сприяло росту числа лісових робітників. Поряд з цим освоювались нові, прилеглі до села землі, котрі ще на початку ХІХ століття були зайняті лісами і в той час стали пасовищами, ріллями та активно забудовувались.Автори публікації 

Галина Рейтій,

Михайло Рекрутяк

Бібліографія :

1.                 Лелекач М. М., Молдавчук В. С. Ясиня. Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСТЬ / АН УРСР. Інститут історії. К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1969. С. 514-523.

2.                 Мазурок О. С. Міста Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття у другій половині ХІХ – на початку ХХ століть (1848-1918 рр.). Етносоціальний та економічний аспекти. Том 1: Етносоціальний розвиток міст. Монографія / Ужгород: Карпатська Вежа, 2012. – 687 с.

3.                 Рекрутяк М. Заснування селища Ясіня та зміна динаміки чисельності його мешканців з середини XVI ст. до 1946 року. Збірник студентських наукових праць. Серія: Історія. Актуальні питання історії: минуле і сучасність. Випуск 9. Ужгород: Вид-во УжНУ «Говерла», 2016. С. 27-32.

4.                 Ткач М. Неймовірна історія будівництва в Карпатах австро-угорської залізниці (ФОТО) [Електронний ресурс] / М. Ткач, М. Волощук // Репортер. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://report.if.ua/istoriya/nejmovirni-istoriya-budivnyctva-v-karpatah-avstro-ugorskoyi-zaliznyci-foto/

Категорії
Блог

СЕЛИЩЕ ЯСІНЯ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

 Розпад Чехословаччини призвів до того, що Закарпаття у березні 1939 року захопили угорські війська.

Угорська армія на Закарпатті, 1939 р., Барко Пал Чимало жителів Ясіня брали участь у визвольній боротьбі за незалежність Карпатської України, будучи членами Карпатської Cічі. Угорська окупація одразу ж вплинула на життя місцевого населення. Відбулись зміни у сфері місцевої політики, господарства, а також освіти. Чимось нова влада намагалась проводити попередній напрям господарського розвитку регіону, що складався в 20-30-х роках ХХ століття. Вже у 1940 році уряд регента Угорщини Міклоша Хорті наказав розпочати будівництво великого фортифікаційного комплексу —  Лінії Арпада, ділянки якої простягались і ясінянськими пагорбами. Місцеве населення залучалося до робіт, щоб улаштувати лінії шанців, позицій артилерії та місця для розташування ДОТів — добре укріплених залізобетоном опорних точок, призначених для затримання наступу супротивника. 

Фрагмент карти Лінії Арпада, сайт life.ture.ua

Залишки укріплених ділянок, Ясіня, наші роки, сайт life.ture.ua. У 1941 році, в селі Ясіня налічувалось 12717 осіб. За віросповіданням слід виділити римо-католицьку громаду – 2003 осіб, греко-католицьку – 7760 парафіян, православну – 1098 осіб. Третє місце за чисельністю посідала юдейська громада – 1403 особи. Також була громада реформаторів – 411 осіб, євангелістів – 34. 

Ясіня, частина селища, 1940-і рр.

Друга світова війна вперше дала про себе знати у червні 1941 року, коли Ясіня, Рахів та Кошіце зазнали авіаційного нападу з боку радянських збройних сил. Чи була це добре організована провокація, чи дії радянських пілотів були навмисними ніхто не знає, проте після цього парламент Угорщини прийняв рішення про вступ у війну на боці Німеччини. Наступного 1942 року у битві під Сталінградом у складі угорської армії  були і жителі села Ясіня. До цього часу в регіоні якихось збільшень числа вояків та жандрамів не було. Вже з підходом радянських військ до Карпат в краї  побільшало військових, а для населення було введено паспорти — угозолвани (з угорської). Посилились покарання за допомогу дезертирам, партизанам та підпільникам. Село Ясіня було одним з опорних пунктів оборонного валу у межах Карпатського хребта.

Поряд з цим, окрім фортифікаційних споруд, в населеному пункті з’явились перші повноцінні будівлі для прийому туристів. Початок зведення готелю “Будапешт” припадає на 1939 рік, а в 1942 році будівництво було завершено.

Готель “Будапешт”, 1943 р.

Тривалість робіт виправдана низкою причин, викликаних технічно-будівельними проблемами та військовим періодом. Через це відкриття відтерміновувалося двічі. Зараз готель відомий як туристична база “Едельвейс”. Саме він був тривалий час маяком галузі в цьому краї, маючи численні притулки в горах, що ставали базами для відвідувачів. Спочатку заклад слугував мисливським будинком для відпочинку військового керівництва. Мета його виправдана бажанням задовольнити потреби військових офіцерів та інженерів, що працювали над спорудженням оборонної лінії Арпада. Фасадний герб “Будапешта” все ще можна побачити в декількох місцях будівлі.

Мешканці готелю “Будапешт”, 1943 р.

В 1944 році євреїв села вивезли у концтабори на територію нацистського Рейху. Більшість з них додому так і не повернулись. Про їхню трагічну долю свідчить меморіальна табличка на будівлі нової залізничної станції, збудованої вже в радянський час. Саме звідси, з території вокзалу села Ясіня місцевих євреїв було вивезено.

Вислання євреїв, Ясіня, 1941 р.

У вересні-жовтні 1944 року в Північній Рахівщині велись тривалі та запеклі бої між 8-ю і 138-ою дивізіями 17 гвардійського корпусу генерала Гастиловича та частинами німецьких та угорських військ. Датою остаточного визволення села тривалий час — в радянську добу — вважалось 14 жовтня 1944 року і відзначалось як День села (селища). Меморіальна табличка радянського часу про ці події розташована на будівлі селищного клубу Ясіня. Проте вже в роки незалежності місцевим істориком та краєзнавцем Б. Мерклом було встановлено, що насправді військові підрозділи країн Осі покинули населений пункт в кінці вересня, тобто більш ніж за два тижні до “офіційної дати” визволення радянською армією, а саме 28 вересня. Жорстокі бої за Ясіня між радянськими підрозділами, що наступали в складі IV Українського фронта та загонами угорців і німців, котрі оборонялись, тривали 17 днів. Спільно з Я. Баранюком Б. Меркло провів грандіозну роботу, що дала змогу по новому переглянути сторінки історії Ясіня та Рахівщини в 1944 році, з’ясувати масштаби боїв за терени краю та їхні наслідки. 

Фрагмент бойової карти операції за здобуття Ясіня

Друга світова війна завдала не лише значних людських втрат селищу, а й надовго закріпилась у пам’яті його жителів. Чимала кількість будівель була зруйнована. Згоріла православна церква,  було пошкоджено кілька мостів. Чи не найбільшою втратою для Ясіня було знищення перлини архітектури австро-угорської доби — залізничний вокзал, збудований наприкінці ХІХ століття. 

Ясіня, Православна капличка, 1935 р. Крал Ганса. Спалена в роки Другої світової війни

Війна також мала великий вплив на сім’ї місцевих мешканців, їхню структуру. Тільки протягом кінця 1944 року до лав радянських військ та Чехословацького корпусу Л. Свободи було призвано сотні ясінянців, частина з яких загинула. Варто згадати й те, що чимало мешканців в 1939-1941 роках перейшли кордон між Угорщиною і СРСР та не повернулись, що теж відбивається на структурі сім’ї та демографічній ситуації в цілому. Майже дві сотні жителів села були репресовані радянським режимом, з них більшість ще в період спільного радянсько-угорського кордону по Карпатах. Після війни, в 1945-1947 роки нова влада почала будувати нове Закарпаття — соціалістичне.

Автори:

Михайло Рекрутяк,

Галина Рейтій

Джерела та література :

  1. Меркло Б. Поляк Д. Сторінки історії Ясіня / Меркло Б., Д. Поляк // Зоря Рахівщини. – 2000. – №№ 99-100. – 15 грудня. – С. 6. 65.
  2. Меркло Б. Баранюк Я. Рахівщина в роки Другої світової / Б. Меркло, Я. Баранюк // Рахівське регіональне відділення громадської 103 організації “Пошук” [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу : http://poshuk.ucoz.ua/news/rakhivshhina_v_roki_drugoji_svitovoji_vijni/2017-06- 01-161  
  3. Меркло Б., Ткач М., Баранюк Я. Залишаться у пам’яті вічній / Б. Меркло, М. Ткач, Я. Баранюк // “Ясіня – столиця Гуцульської республіки… і не тільки”, наукова конференція. Збірка наукових праць, краєзнавчих розвідок, рефератів і публіцистичних матеріалів за результатами І наукової конференції “Ясіня – столиця Гуцульської республіки… і не тільки” (в рамках зустрічі “Ясіня скликає друзів”), Ясіня, 20 жовтня 2012 р. [Текст] / Ясін. селищрада [та ін.] ; упоряд. Володимир Тимчук. – Л. : СПОЛОМ, 2013. – С. 16 – 19.
  4. Рекрутяк М. Заснування селища Ясіня та динаміка чисельності його мешканців з середини ХVI до 1946 року / М. Рекрутяк // ЗБІРНИК студентських наукових праць. Серія : Історія. Актуальні питання історії : минуле і сучасність / [редкол. : В. І. Фенич, Р. А. Офіцинський, І. О. Мандрик, І. М. Ліхтей ; упоряд. І. І. Скиба ; М-во освіта і науки, ДВНЗ “Ужгор. нац. унт” , Іст. ф-т. – Ужгород : Вид-во УжНУ “Говерла”, 2016. – Вип. 9. – С. 27-32. 74. 
  5. Рекрутяк М. Історія Ясіня в нарисі Б. Меркла на сторінках книгифотоальбому «Ясіня – жива легенда Карпат» / М. Рекрутяк // Зоря Рахівщини, 17 грудня 2016 р., № 99 – 100. – С. 5. 
  6. Рекрутяк М. Сімейно-шлюбні відносини ясінянських гуцулів першої половини ХХ століття / М. Рекрутяк // Збірник студентських наукових праць. Серія : Історія. Актуальні питання історії та міжнародних відносин : минуле і сучасність / [редкол. : В. І. Вовканич, І. О. Мандрик, І. О. Шніцер, Н. М. Радченко, Я. А. Алешкевич ; упоряд. І. І. Скиба ; М-во освіта і науки, ДВНЗ “Ужгор. нац. ун-т” , Ф-т іст. та міжн. відносин. – Ужгород, 2018. – Вип. 10. – С. 35-45. 
  7. Штернберг Я. Герби і печаті Тячівщини: Тячево, Буштино, Рахів, Великий Бичків і Ясіня  [Електронний ресурс]. – Режим доступу : URL: http://www.kolyba.org.ua/unikalne-zakarpattja/zakarpatska-geraldika/2311-gerald6
  8. Ясіня – жива легенда Карпат. Книга – фотоальбом. Видання друге, доповнене – «Видавнича студія «ZORIANa», Видавництво «Коло» 2016.- 168 с.: іл.. 
  9. “Ясіня – столиця Гуцульської республіки… і не тільки”, наукова конференція (1 ; 2012 ; Ясіня). Збірка наукових праць, краєзнавчих розвідок, рефератів і публіцистичних матеріалів за результатами І наукової конференції “Ясіня – столиця Гуцульської республіки… і не тільки” (в рамках зустрічі “Ясіня скликає друзів”), Ясіня, 20 жовтня 2012 р. [Текст] / Ясін. селищрада [та ін.] ; упоряд. Володимир Тимчук. – Л. : СПОЛОМ, 2013. – 163 с. : фотогр. – Назва обкл. : Ясіня у гомоні століть. – Бібліогр. в кінці ст. 
Категорії
Блог

ЯСІНЯ В ІСТОРИЧНІЙ РЕТРОСПЕКТИВІ

Маргарет Бурк-Вайт, Вільям Вендівера. Ясіня, 1930ті

На півночі Рахівщини, поміж пасмами Свидовецького, Чорногірського та Горганського гірських масивів, розкинулося селище Ясіня. Його територією протікають гірські річки Чорна Тиса та Лазещина, а також до нього відноситься чимала кількість присілків, найбільшими з яких є Кевелів, Плитоватий, Лопушанка…

Історія цього населеного пункту багата на події. За час свого існування Ясіня перебувало у складі багатьох держав: Королівство Угорщина, Австро-Угорщина, Гуцульська республіка, Чехословацька республіка, Карпатська Україна, знову Королівство Угорщина, Українська РСР та, власне, незалежна Україна.

Початок існування селища. Королівство Угорщина (1526-1867),

Австро-Угорщина (1867-1918) 

Заснували село вихідці з Галичини, про що і згадується в місцевих переказах. В легенді говориться про галичанина Івана Струка, який назвав цю територію на честь ясеня, з якого змайстрував кошару для овець, та в подальшому переселився сам з рідними. Щодо документального підтвердження, то перша писемна згадка про селище датується 1555 р. У документі відзначалося те, що Ясіня належить угорському феодалу Драгфі. Вже 1583 р. воно переходить у власність іншого феодала – Ласлу Каролі. 

Станом на 1672 р. воно перебувало у складі Бичківської казенної домінії. Знаходимо свідчення, що вже в цей період місцеві жителі займалися виготовленням для домінії плотів. Здебільшого інформація цього періоду носить економічний характер. Де-не-де зустрічаються повідомлення про соціальні заворушення, зокрема у 1703-1711 рр. в околицях села діяли загони опришків, ватажками яких були І. Питня, М. Фішерюк-Маріщук. Тоді ж, у XVIII століття в регіоні відбувається німецька колонізація.

На останньому явищі варто трохи більше акцентувати увагу. Нам відомо, що у другій половині ХVІІІ ст. багато сіл Марамороського комітату (в т. ч. Рахівщини) були зайняті на роботах у лісі: вирубали дерева, сортували і розпилювали їх на ковбки (колоди), різали дошки, робили дранку, виготовляли вози й сани, ярма і бочки, сплавляли дараби й бокори (плоти) по річках (по Тисі) у низинні райони Закарпаття й Угорщини.

Про заготівельників лісу читайте в статті “Їх називали бокорашами

Рудольф Гулька. Ясіня

Вже на кінець сторіччя у лісовому промислі були задіяні від 300 та 400 лісорубів на постійній основі. Відповідно, виникали проблеми – технічна і репродуктивна. Для покращення ситуації вирішено було звернутися до досвіду німецьких майстрів. Так, на території сучасної Рахівщині почали створювати спеціальні лісові організації, очолювані німецькими представниками. Поступово потік переселенців збільшувався, вони осідали на нових територіях. Про німецькі родини з Ясіня відомо, що вони вихідці з Ротевейзе (Австрія).

З 1800 року в селі оселяється та починає розвиватись єврейська громада.

На початку ХІХ ст. тут починають діяти перші церковнопарафіяльні школи. Викладання у них велося церковнослов’янською та угорською мовами. Зазначимо, що існували і свої навчальні заклади для представників інших етнічних груп, що проживали в селі, зокрема євреїв та німців.

Революційні події 1848-1849 рр., що відбувались в більшості країн Європи, відомі як Весна народів, знайшли відгук і серед виступів ясінянців. Жителі Ясіня підтримали австрійську владу у їх протистоянні з повстанцями Лайоша Кошута. 

Станом на 1863 р. фіксуємо, що Ясіня мало власну печатку з гербом: зображено дерево та чоловіка, який випасає кіз (хоча мали б бути вівці, якщо слідувати легенді). Також довкола зображення міститься відповідний напис угорською мовою з проставленою датою. А вже у 1880 р. було підготовлено кольорове зображення цієї печатки задля її включення в гербовник населених пунктів: срібне тло та зеленого кольору дерево і земля.

Ясіня, 1913 рік

Зачепила населений пункт також Перша світова війна, що почалася в 1914 році. Так, знаходим свідчення, що військові дії велися у присілку Стебний (зараз це окреме село). Російська армія, яка перебувала на території Ясінянської долини, неодноразово обстрілювала залізничну станції. Битва між росіянами та військовими Австро-Угорщини біля Ясіня знайшла своє відображення на листівках, а також до нас дійшли поодинокі світлини військових.

Військові. Ясіня, 1917

Гуцульська республіка (1918-1919) та Румунія (1919)

Не можна оминути увагою і Гуцульську республіку, хронологічні рамки існування якої припадають на листопад 1918 – червень 1919 рр.  Проголошення Гуцульської республіки з центром у Ясіня підтверджують, що національно-визвольні змагання 1917-1921 рр. знайшли відгук у нас. Це – свідчення про пробудження національної свідомості. Гуцульська республіка мала сформовану державну структуру. Її вищим керівним органом стала Гуцульська Народна Рада, яку очолив президент Степан Клочурак. До складу ради входило 42 члени – 38 українців, 2 німці і 3 євреї. Виконавча влада республіки належала до секцій (міністерств) і підсекцій – дипломатичної, військової, внутрішньої, господарської та ін. Військову секцію очолив Василь Климпуш (1897-1959). Події розвивалися стрімко і на користь Гуцульської республіки. Станом на січень 1919 р. майже уся територія сучасної Рахівщини була визволена. Проте після швидкого підйому настав і швидкий занепад – інші держави не визнавали її існування, а столиця цього державного утворення була окупована влітку 1919 року румунською армією. Цей режим проіснував до 1920 р., коли край перейшов до Чехословаччини.

Битва за Ясіня. .Листівка початку 20 ст.

Чехословацький період (1919-1938 роки)

Нова влада намагалася приділити велику увагу розвитку тваринництву, лісовому промислу та запланувала кілька рекреаційних проєктів. Саме у цих хронологічних рамках до краю приїжджали чехи (або чехословаки, як на цьому наполягала тогочасна влада), які зафіксували на фотооб’єктив життя, що тут вирувало. В першу чергу, мова йде про Флоріяна Заплетала, Амалі Кожмінову, Богуміла Вавроушека та Рудольфа Гульку. Навіть є згадки про те, що у Ясіня розташовувалося своєрідне фотоательє. 

Чеський митник Й.Нівлт з іншими туристами на станції Ясіня

Й.Нівлт з родиною

Маргарет Бурк-Вайт. Ясіня, 1930-ті

Карпатська Україна (1938-1939) та Королівство Угорщина (1939 – 1944)

Із розпадом Чехословачинни територію взяли під контроль угорські війська. Поряд з цими подіями мало місце існування держави, відомої як Карпатська Україна. Чимало ясінянців брали участь у боротьбі за незалежність, ставши членами збройних формувань останньої – Карпатської Січі.

Уряд М. Хорті вже у 1940 р. видав наказ про початок будівництва лінії «Арпад», яка за характером була фортифікаційною. У цей же час, у 1942 р., будівництво готелю «Будапешт» (зараз – турбаза «Едельвейс») було завершено. Спочатку заклад слугував мисливським будинком для відпочинку військового керівництва. Фасадний герб «Будапешта» все ще можна побачити в декількох місцях будівлі.

Фото селища Ясіня з даху готелю Будапешт. 1941 рік

Друга світова війна проявила себе також в історії населеного пункту. Багато мешканців воювали в лавах угорської армії. Восени 1944 р. велися бої між 8-ю і 138 дивізіями 17 гвардійського корпусу генерала Гастиловича та частинами німецьких та радянських військ в межах Північної Рахівщини. Перемога залишилася за радянською армією. 

Як і за будь-якої війни, в житті людей та самого Ясіня прийшла розруха. 

Відновлення життя у повоєнному Ясіня припадає на період перебування у складі УРСР. Документально Закарпаття, до якого територіально входив і цей населений пункт, включено до складу УРСР від 29 червня 1945 р. Чехоловацько-радянською угодою. 22 січня 1946 р. Карпатська Україна – як на той час називали ці землі – увійшла як Закарпатська область.

Про готель “Будапешт” та радянский період селища Ясіня в статті “Історичне дослідження готелю “Едельвейс/Будапешт”

Автори публікації 

Галина Рейтій,

Михайло Рекрутяк

Бібліографія:

  1. Вѣзовер А. Ясѣня в 1848-1849. роцѣ. Подкарпатска Русь. Р. V. Ч. 7. Ужгород, септембер 1928. С. 146-150.
  2. Каліберда Ю. Ю., Федько А. В., Федько Ю. М. Гуцульська республіка у боротьбі за незалежність (листопад 1918 – червень 1919 рр.). Ясіня: Зб. наук. праць, краєзн. розвідок, рефератів і публіц. матеріалів за результ. І наук. конф. «Ясіня – столиця Гуцульської республіки… і не тільки» (Ясіня, 20 жовтня 2012 р. Упор. – Тимчук В. Ю.). Львів: СПОЛОМ, 2013. С. 15.
  3. Лелекач М. М., Молдавчук В. С. Ясиня. Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСТЬ / АН УРСР. Інститут історії. К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1969. С. 514-523.
  4. Рекрутяк М. Заснування селища Ясіня та зміна динаміки чисельності його мешканців з середини XVI ст. до 1946 року. Збірник студентських наукових праць. Серія: Історія. Актуальні питання історії: минуле і сучасність. Випуск 9. Ужгород: Вид-во УжНУ «Говерла», 2016. С. 27-32.
  5. Сирохман М. Втрачені дерев’яні архітектурні пам’ятки Закарпаття. Пам’ятки України. №1-6. 1999. С. 186-191.
Категорії
Блог

ІСТОРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ГОТЕЛЮ “БУДАПЕШТ”/”ЕДЕЛЬВЕЙС”

Історія готелю “Будапешт” та турбази “Едельвейс” в Ясіні пов’язана з розвитком рекреації. Осмислене дозвілля – притаманне виключно модерному суспільству заняття, що сприймають як протилежне роботі, тобто це будь-який неробочий час.

У сучасному світі головною формою рекреаційної діяльності є туризм, котрий перетворився на потужну самостійну галузь нематеріального виробництва, яка задовольняє рекреаційні потреби. В історичному становленні туристичної галузі на наших теренах умовно можна визначити такі етапи: 

З ХІХ століття у світі з’явилося поняття організованого відпочинку і, відповідно, царина виробництва спеціальних послуг. За визначенням вікіпедії, “Рекреація, активний відпочинок (лат. recreatio – відпочинок) – це система заходів, пов’язана з використанням вільного часу людей для їхньої оздоровчої, культурно-ознайомчої та спортивної діяльності на спеціалізованих територіях, які розміщені поза їхнім постійним помешканням”. 

  • з 1841 року до 1914 року — етап становлення організованого туризму;
  • з 1914 року до 1945 року — формування індустрії туризму;
  • з 1945 року до наших днів — етап масового туризму та глобалізації туристичної індустрії.

Туризм та рекреація в Карпатах почали розвиватися за часів Чехословаччини та Австро-Угорщини. З кінця 19 століття тут прокладають спеціально марковані туристичні маршрути, організовують притулки в горах. На початку ХХ століття з’являються готелі. Найперше в регіоні львівське товариство “Народна Гостинниця” у 1901 році орендувало для відпочинку гостей віллу поблизу залізничного вокзалу в Микуличині. 

В Ясіні готель “Будапешт” був побудований в 1939-1942 роках, коли ця територія належала до Австро-Угорщини. Передбачалася ця споруда як місце відпочинку та оздоровлення для угорських військових офіцерів. Розташований готель на намитому півострові на висоті 652 метри над рівнем моря у місці, де зливаються річки Лазещина та Чорна Тиса.

Наразі невідомо, хто саме спроектував будівлю. Споруджували ж її мешканці Ясіні: Стеблюк Ю.В., Павлючок С.В., Павлючок В.В., Клочуряк.

Для будівництва використовували різні породи місцевої деревини. На кам’яному фундаменті зведено 4 поверхи: нижні із масивного кругляку, верхні – з легшого. Дах будівлі двоскатний, асиметричний. Вздовж західного бокового фасаду тягнеться відкритий балкон, з якого відкривається панорама на річку та гори. З того ж боку – видовжена напівкругла відкрита тераса із круглим куполом, який вінчає декоративний шпиль.

Готель “Будапешт” на момент початку будівництва повністю відповідав логіці розвитку рекреаційного сектору в першій половині ХХ століття, зокрема такому явищу, як “елітарнийтуризм”, що характеризується індивідуалізацією послуг для окремих верств населення. В цей період відбувалося зародження та становлення спеціалізованих підприємств, що забезпечували рекреаційні послуги. 

Після того, як Закарпаття опинилося у складі СРСР, у приміщенні готелю “Будапешт” зробили туристичну базу “Едельвейс”. Діяльність турбази також цілком відповідала загальним тенденціям розвитку рекреаційної галузі, а саме – масовому туризму, що розвивався у світі в повоєнний час.

Спортивний туризм  — неолімпійський вид спорту, який полягає у проходженні певних шляхів, що називають маршрутами, з подоланням природних та/або штучних перешкод (гірські вершини і перевали (у гірському туризмі), або річкові пороги (у сплавах річками)), виконанні технічних прийомів, спеціальних тактичних та/або технічних завдань. В СРСР спортивний туризм набув домінуючої ідеологічної функції як колективний вид дозвілля, що був спрямований на оздоровлення робітничого класу та пропагування здорового способу життя. В 1949 році спортивний туризм в СРСР був визнаний видом спорту. А дещо згодом було створено центральну раду по туризму у профспілковій організації (ВЦСПС), котра опікувалася створенням туристичних секцій та клубів. 

Розвиток туристичної галузі в радянській Україні демонструють наступні показники:

кількість туристичних баз (із філіями та притулками): у 1960 році – 26, у 1970 році – 58, у 1983 році – 156. Відповідно, в 1960 році на цих базах могли проживати 35010 туристів, у 1970 році – 19800 туристів, у 1983 році – 40400 туристів. 



За всі роки турбаза “Едельвейс” обслуговувала 5 всесоюзних туристичних маршрутів: 

На момент відкриття у 1949 році туристична база “Едельвейс”  була однією з найбільших у регіоні. А до 1970-го року її популярність зросла настільки, що постало питання її розширення: на протилежному березі річки з’явилася спеціальна територія для наметового кемпінгу, там же встановили кілька десятків літніх дерев’яних будиночків, побудували кафе “Ведмедик” та кілька допоміжних господарських приміщень. Колись відкриту терасу “зашили” і зробили там додаткове приміщення. Турбаза одночасно обслуговувала від 250 до 500 осіб. В 1970-80-х роках керівництво турбази практикувало також розселення туристів у приватних садибах мешканців Ясіні. Турбаза “Едельвейс” мала два структурних підрозділи – притулок “Драгобрат” та притулок “Козьмєщік” біля Говерли. 

  • автобусний №50 Львів-Ужгород та №50А Ужгород-Львів
  • літній пішохідний №53-53А  “По лісовим Карпатам” (Ясіня – полонина Свидовець – Усть-Чорна – Синевирське озеро – Воловець – Мукачево)
  • зимовий лижний №105 (Ясіня – полонина “Драгобрат” – гора Близниця – притулок “Перелісок” – Рахів – притулок “Брецкул” – перемичка між Петросом і Говерлою – притулок “Казьмєщік” – Ясіня)

Очолювали турбазу Едельвейс в різний час: Василь Галяпін, Олексій Бутенко, Василь Шпатарюк, Юрій Ключівський.

Головними інструкторами були: Микола Гафіяк, Олег Брильов, Отто Кашак, Андрій Поп’юк.

Штат працівників турбази “Едельвейс” у середньому налічував близько 140 осіб (в залежності від сезону). Здебільшого працювали мешканці Ясіні. 

Починаючи з 1974 року на “Едельвейсі” проводили методичні семінари для інструкторів з інших регіонів. 

Туристів на базу направляли за профспілковими путівками з усіх куточків СРСР. Зазвичай це були працівники підприємств та/або студенти. На кожну групу призначався інструктор, котрий проводив кількаденну підготовку учасників та інструктаж: правила поводження у горах, користування туристським спорядженням, для зимових походів – навчання на лижах (наприклад, навчання гірськолижній техніці перед походом на 180 кілометрів тривало 5 днів). Також інструктри проводили екскурсії в селищі. 1973 році на базі працювало 43 інструктори, за всю її історію інструкторський склад був винятково чоловічим. Крім інструкторів був організатор культурно-масової роботи. За кілька десятків років на турбазі “Едельвейс” сформувалися свої традиції та ритуали. До прикладу: група, яка вирушала в похід, вишиковувалася на майданчику перед турбазою. Інструктор доповідав головному інструктору про підготовку. Старший інструктор бажав туристам гарної погоди, “легких рюкзаків” та щасливого повернення. А туристи, що лишалися на базі, голосно вигукували “фізкульт-привіт”. Привітальний ритуал для груп, що поверталися: всі присутні на базі (туристи і працівники) збиралися на веранді, вмикали голосну музику, інструктор доповідав про завершення походу, потім туристів частували компотом, а інструктора нагороджували намистом із бубликів. 

Кухня турбази здатна була обслуговувати до 700 осіб на день.  Для тих, хто вирушав у похід, видавали пайок – набір продуктів для споживання в дорозі. З 1951 року шеф-кухаркою “Едельвейсу” була Марія Макарова, котру до сьогодні згадують колишні співробітники. 

На базі був обладнаний радіовузол, по якому передавали оголошення та новини, а також транслювали освітні передачі. У вечірній час виступав музичний колектив, культ-масовик організовував танці. Танцювали вальс, краков’я, па-де-грас тощо. Це були вечірки закритого типу (для туристів та співробітників бази), для місцевих мешканців вхід було заборонено. 

База “Едельвейс” з 1951 року (до цього часу працювала тільки влітку) мала сезонний характер роботи: літній сезон тривав з травня до вересня, зимовий – з грудня до березня. В міжсезоння на базі проводили підготовка інструкторського та контрольно-рятувального складу. З 1974 року “Едельвейс” була освітньо-методичним центром для подібних закладів регіону. 

В 1993 році турбаза перейшла у приватну власність. Територія, на якій розташовувався кемпінг, частково перейшла до іншого власника. Умовно кажучи, від середини 1990-х років будівля поступово втрачала інфраструктурні нашарування радянського періоду і тепер повернулася до оригінального формату готелю.

Категорії
Блог

ДЛЯ НАТХНЕННЯ ТА ДОСЛІДЖЕННЯ: ЩО ПОЧИТАТИ ПРО ЗАКАРПАТТЯ

Життя гуцулів часто надихало митців і через їхню творчість ставало відомим по всій Європі. Так, наприклад, фото «Стара гуцулка» у 1931 році отримало гран-прі на виставці у Парижі. Знімок був зроблений у 1926 році фотографом Миколою Сеньковським. Героїня фото – Марія Кречунєк, що була відомою тим, що співала на гуцульських весіллях: 

А ось, власне, гуцульська архітектура – Ясінська дерев’яна церква, що опинилася на марці чехо-словацької пошти у 1939-му році: 

Ну а ми приготували вам корисний  Список літератури з історії селища Ясіня й телеграм-канал https://t.me/selyshche_yasinya від історика Михайла Рекрутяка.А також сторінки/групи, на які можна підписатися для детальнішого знайомства з історією Закарпаття та Карпат: 

1.     Групи у FB з фотографіями та відео різних років:

Рахівщина історична

Туристичні Карпати

Turystyka Zakarpattia / Туристика Закарпаття

ГуцулВуду

Архіви зґруня

Закарпаття туристичне

Мандрівка старимкордоном 

Туристичний центр – «Рахівська Гуцульщина»

2.   Персональні сторінки у FB тих, хто цікавиться історією краю:

Mykhailo Rekrutyak 

Галина Рейтій 

Vasil Bakkai 

Богдан Павлюк 

Ivan Paliychuk 

Robert Erik 

Анатолій Селехман 

3.     Проєкт DIY-ентнографістки Христини Буній в Інстаграм – carpathiancult

https://www.instagram.com/carpathiancult/ та аудіобібліотека традиційної музики Карпат https://soundcloud.com/carpathiancult

4. Колекція старих листівок Валерія Ковтуна

Категорії
Блог

ЇХ НАЗИВАЛИ БОКОРАШАМИ…

У др.пол. ХІХ ст. сплав лісу відігравав важливу роль в житті населення Українських Карпат, а на Рахівщині давав чи не найбільший заробіток. Людей, що сплавляли ліс по  гірських річках, називали бокорашами. 

Склад деревени в Рахові на водоканалі

З першої половини ХVIII ст. до середини ХХ ст. у верхів’ях Чорної та Білої Тис та їх притоках існували дерев’яні греблі (клявзи-гаті), що використовувалися при сплаві лісу. Це були дерев’яні зруби-клітки, що заповнювалися камінням і містили тисячі кубометрів води, зі спеціальними шлюзами, що відкривалися за потреби. Будували їх місцеві майстри. Загальна кількість таких гатей на Рахівщині була 21.

Гать вкрита драницями

Перший законодавчий акт щодо лісосплаву вийшов у 1842 році, а у 1952-му вийшов більш повний лісовий закон (обидва документи прийняті за часів Австрії). В останньому був окремий розділ «Про транспортування лісової продукції», що встановлював чіткі правила. Так, сплавляти ліс відтоді можна було лише маючи спеціально виданий владою патент (концесія), термін якого обмежувався 3 роками і встановлював чіткі норми, режим користування та періодичність сплаву. Цей документ також зобов’язував відповідальних компенсувати населенню збитки від лісосплавної діяльності, такі як: руйнування доріг, річкових млинів, мостів та берегових укріплень; замулювання русла річок. 

Ліс сплавляли з квітня по листопад, двічі на тиждень – у середу і суботу, в 8.00 до 14.00. За один день на водній артерії могли гнати від 100 до 150 плотів. Перед сплавом деревину сортували, «зверчували» свердлами та зв’язували «гужвами». Тонші частини шли наперед, грубіші – на задню частину плотів. Так утворювалися дараби (менші плоти) та бокори (кілька поєднаних між собою у довжину дараб). Ширина передньої частини дараби-бокора становила 4-5 м., задня могла досягати 30-ти, а бокор у 2-3 рази довший. Сформовані дараби чи бокори випускали з кожної гаті у чітко визначений час, з інтервалом в 10-20 хв. 

Підготовка дараб до спуску.

На підготовку дараб бокораші мали 2 дні. На кожній гаті працював також гатяр, що слідкував за дотриманням норм: визначав розміри дараб та бокор, стежив за течіями води в річках і потоках, звіряв час, щоб уникнути зіткнення плотів з різних гатей. За 40-60 хв. до початку сплаву одночасно з усіх гатей спускали певну кількість води, тому що швидкість плотів випереджала швидкість течії.

Дараби на закруті – повороті на 90 градусів в смт. Ясіня

Керували плотами бокораші. У передній частині дараба чи бокора з кермом (опачинами) стояло 2-3 чоловіки, а на останній частині – ще один, що утримував стабільність конструкції.  Для сповільнення руху плоту використовували своєрідне гальмо («волоцюгу») – велике необтесане дерево, прив’язане до задньої частини плоту. 

Бокорашами могли стати тільки сміливі, сильні, здорові та спритні чоловіки. Одним з таких був Василь Щорбан, родом з с. Богдана-Видрички, що разом з товаришем став Героєм соціалістичної праці в часи Радянського Союзу за перемогу в всесвітньому змаганні лісорубів у Канаді. У цьому відео 1968 року чітко видно, як в радянській хроніці на прикладі відважних бокораш, а точніше «лесосплавщиков бригады коммунистического труда», демонстрували «палке бажання радянських людей» достроково виконати 5-річний план розвитку. 

 Ця професія вимагала неабиякої сміливості. Іноді спуски були такими крутими, що бокораші мусили зіскакувати на берег і пробігати частину шляху, після чого заскакувати на плоти, якщо вони не розбивалися при спускові. Випадки загибелі плотогонів були непоодинокими. Так, між 1945 і 1956 роками лише в одному з урочищ, між с. Вільховатим і Берлибашем-Костилівкою (з закрутом майже 180 градусів), потонуло 7 чоловік.

Ось як описує небезпечне ремесло бокораша історик Микола Ткач: «Однієї безстрашності тут, очевидно, було замало. Треба було швидко приймати рішення, мати добру реакцію і ще кращу пам’ять – досвідчений бокораш мав знати кожен вигин («кривулю») річки, кожен виступ каменя, мілину чи гряду. У кінці 40-х – на початку 50-х років ХХ століття деякі люди казали, що на водія можна вчитися 3 місяці, а на бокораша може і життя не вистачити. Під тиском течії навіть грубі» бервена» ламалися як гілки, а всі плотарі опинялися у страшній небезпеці. Така вже професія бокораша. На ризикованому ремеслі спеціалізувалися цілі родини і навіть села, що в першу чергу на Закарпатській Гуцульщині стосувалося Ясіня, де формувалися бокори, і Богдана, звідки сплавлялися тільки дараби із за небезпечності сплаву. Характерно, що жінок до цього промислу категорично не допускалися, а їх роль полягала в тому, щоб підготувати своїм чоловікам їжу, прийти в потрібний час до річки і в момент, коли пліт пропливав мимо – закинути клунок, або передати його з моста чи кладки. Горілку бокораші офіційно отримували від керівництва – по літру на кожного. Коли хвилі чи «габи» від вершечків підводного каміння не давали одягу можливості висохнути, а ноги постійно були мокрими, горілка була – лише засобом для підтримки імунітету, в першу чергу для розтирання замерзлих ніг, рук чи грудей». 

А так Микола Ткач описує робочий одяг плотоводів (зокрема, і бокарашів із смт. Ясіня): «Вони одягали домоткані «гачі» (штани) із овечої шерсті (вони називалися «верченими», адже були дуже вузькі, щоб не перешкоджати швидкій ходьбі під час сплаву), вишиті сорочки, на голові були крисані (капелюхи), взувалися в шкіряні постоли з вовняними «капчурами» або онучами, на плечі, поверх сорочки, накидали киптарі виготовлені з овечої шкіри з вовною всередині. А в зубах диміли «піпи» (люльки). Робочий одяг («вберьи») здебільшого був сірої або темнуватої барви, на відміну від святкового вбрання. Іноді на ногах у плотогонів були «раки», щоб міцніше стояти на» бервенах», адже вони були слизькі від залишків смоли і води.
Однак, незважаючи майже на однаковий одяг у бокорашів із ясінської і богданської долин, між ними була деяка різниця. Зокрема, лише по кресанях можна було відрізнити котрі з них сплавляють бокори із Ясіня, адже капелюхи були дещо видовженої форми з «крисами»(нижчої частини капелюхів) вверх і прикрашені пір’ям із птахів (орла, сокола). А у плотогонів із Богдана у капелюхів «криси» здебільшого були опущені донизу і пір’я було не таке вишукане. Зовнішній вигляд ясінців був більш гоноровий і вони завжди ходили з досить високо піднятою головою
». 

Одним із кінцевих пунктів прибуття бокорашів Рахівщини було смт. Великий Бичків. Тут керманичі плотів сходили на берег, отримували заробітну плату від управи, та починали свій шлях додому (40-60 км. назад), який їм не оплачували. Верталися домів пішки, рідше – потягом. Відповідно, значну частину заробітку вони залишали у корчмах, зайшовши туди перекусити. Бувало так, що їх напідпитку обкрадали і вони поверталися додому майже ні з чим.

Дараби на пристані у Великому Бичкові.

З Великого Бичкова бокори, що мали довжину в 50-100 і більше метрів, відправлялися спокійною річкою під керівництвом інших бокорашів аж в Угорщину, а іноді й далі – до інших кран Європи.

Востаннє по Тисі дараби й бокори пливли в 1960-1970-х роках. На той час на Рахівщині вже почали функціонувати спеціальні вузькоколійки для транспортування лісу, також були прокладені шосейні дороги. Все це привело до того, що лісосплав по Тисі перестав бути рентабельним, а професія бокараш зникла з життя населення Карпат.

Всі дані та фото взяті зі статті «До історії Рахівщини з істориком Миколою Ткачем: Технологіяформування лісосплаву та сплав лісе на Закарпатській Гуцульщині».

Категорії
Блог

ФОТОГРАФІЇ ЯСІНЯ НА СТОРІНКАХ ВІДОМИХ ЖУРНАЛІВ

Унікальний світ гуцулів не міг не зацікавити фотографів та кореспондентів різних видань. Світлини жителів селища Ясіня також не раз потрапляли у статті та на обкладинки журналів.

У 1928 році кілька фотографій були надруковані в дитячому журналі «Пчолка», що виходив в Ужгороді у 1923-1934 рр.

У 1934 році мешканець Ясіня потрапив на обкладинку французького журналу «Sciences et Voyages» («Наука та подорожі»). У номері також була розміщена публікація про селище, що мала назву «A Jasina au coeur des Carpathes» («Ясіня в центрі Карпат»).  

У 1938 році кадр з життя селища був розміщений на шпальтах американського часопису «National Geographic». Це була одна з перших кольорових світлин Закарпаття, яку зробив фотограф Роберт Мур (W. Robert Moore). Стаття Джона Патріка, у якій було розміщене фото, називалася «Czechoslovaks, Yankees of Europe» (Чехословаки, янкі Європи). Матеріал містив 52 сторінки і 30 кольорових світлин. Окремий розділ був присвячений Гуцульщині.

Ось що Джон Патрік написав про Ясіня та гуцулів:

«У кінці ареалу проживання русинів, за кілька хвилин їзди на потязі від Польщі та далі на схід від Греції, лежить Ясіня. Після побожного стояння у своїх прикрашених розписами храмах під час довгої меси, прихожани зупиняються на подвір’ї, щоб помолитися або покласти квіти до розп’яття. Гуцули сильні, високі та дуже розумні, незважаючи на грубу простоту їхнього життя. Хоча вони русини, однак вони пишаються своїм українським походженням та мовою і уникають шлюбних відносин з іншими численними етнічними групами Підкарпатської Русі. Це маловідоме плем’я, оточене бар’єром карпатських гір, зберігало чистоту своєї крові та свій етнічний характер для наступних поколінь.

У нефарбованих дерев’яних храмах гуцулів Підкарпатської Русі немає місць для сидіння. Цей, недалеко від Ясіня, здається мандрівникам пошарпаним і суворим, однак всередині він щедро прикрашений священними розписами. Більшість гуцульського етносу живе у будинках без підлоги і димоходів.

На найсхіднішій околиці Чехословаччини народне вбрання має ознаки поступового зникнення. Фабричне взуття тут конкурує із загостреними мокасинами, виготовленими з одного шматка шкіри та прив’язаними до ніг шнурками. Фірма «Батя» тут продає мало взуття, тому фермери і скотарі воліють зав’язувати м’яку товсту шкіру навколо кожної ноги. Коли йде дощ — дехто все ще поєднує парасольки і кожухи шерстю навиворіт. Взуття на високих підборах контрастує з рештою одягу жінок та з загостреними мокасинами їх супутників.

Відразу після світової війни Америка надсилала їжу голодуючим русинам. «Я допомагала її розповсюдити», — сказала одна жінка. «Ми дали їм какао. Але вони не знали, що це їжа. Ми виявили, що вони змішують його з водою, щоб фарбувати фундаменти своїх побілених будинків».

Все ще лежить глибокий сніг, бо зими тут холодні і довгі. Колоди зносяться по крижаних гірках зі схилів гір. Деякі з них розпилюються так само, як це роблять в Китаї — одним чоловіком, що стоїть знизу, та іншим, який згори тягне пилку. Деякі колоди будуть сплавляти по Тисі після того, як зійде крига.

Хоча деревину досі розпилюють вручну в горах східної Чехословаччини, багато колод формуються в лоти і пливуть вниз по річці Біла Тиса на парові лісопилки. Там, де потік вузький та звивистий, ця подорож захоплююча та небезпечна.

Колоди на завантажених санях привозять на анахронічну парову лісопилку, яка може розпилювати більше деревини за день, ніж сотня людей. Один старожил сказав, що «без роботи залишилося занадто багато чоловіків» — він сподівається, що лісопилка згорить…».

У 1938-1939 роках були зроблені чи не найвідоміші у світі фото гуцулів, у тому числі з Ясіня. Їхньою авторкою була Маргарет Брук-Уайт (Margaret Bourke-White). Знімки надрукували в американському журналі «LIFE», що публікував світлини найкращих фотографів з усього світу. На той час Маргарет була єдиною жінкою серед фотокореспондентів журналу. У 1939 році вона разом з Ерскіном Кондуелом написала книгу «North of the Danube» (На північ від Дунаю), де також були розміщені світлини, зняті на Закарпатті та в селищі Ясіня.

Не оминули гуцульської тематики і радянські видання. Так, жителі Ясіня з’являються на обкладинках журналу «Огонек» у 1954 та 1959 роках. 

Світлини та інформація взяті з журналу «Varosh», Фейсбук-сторінок Галини Рейтій та Богдана Павлюка, спільноти Transcarpathian Heritage

Матеріал підготовлено в рамках проєкту “Grand Budapest Hotel” за підтримки International Vysegrad Fund.  

Категорії
Команда

Галина Рейтій

магістрантка Факультету історії та міжнародних відносин УжНУ. Цікавиться історичним краєзнавством та етнографією, зокрема, народною демонологією.

Категорії
Команда

Михайло Рекрутяк

старший науковий співробітник Закарпатського музею народної архітектури та побуту (Ужгород); аспірант кафедри археології, етнології та культурології Факультету історії та міжнародних відносин УжНУ. Серед наукових інтересів Михайла: етнологія, етнографія гуцулів Закарпаття, історичне краєзнавство.

Категорії
Команда

Мирослава Талайдан

Громадська активістка, юрист, журналіст. Жителька селища Ясіня, 23 роки , навчалася та жила в Івано-Франківську була керівником молодіжної організації.  На даний момент повернулася до рідних Карпат, є активісткою ГО Нове Ясіня, займаюся організацією дитячих свят та проект-мененжментом. Вірю що Ясінянська громада стане молодіжним та популярним осередком.

Категорії
Новини

Конкурс: розкажи свою фото-історію про туристичні місця Ясінянської долини!

З 4 по 23 лютого в рамках проєкту Budapest Hotel Art Residency буде проходити конкурс фотографій з історіями про туристичні місця та подорож до Ясінянської ОТГ. Фото мають бути зроблені поблизу та в селах Ясіня, Кваси, Лазещина, Сітний, Стебний, Тростянець, Чорна Тиса; а також на горі Драгобрат. Це можуть бути сучасні або старі фото, які ілюструють унікальність місця чи несуть в собі цікаву особисту історію про мандрівку. 

Одна з таких історій, яку надіслала слухачка Українського радіо про турбазу «Едельвейс» у Ясінях, і надихнула організаторів на створення конкурсу. Детальніше про неї читайте тут (https://www.facebook.com/photo/?fbid=2919602721605166&set=a.1565998050298980)

За результатами конкурсу буде відібрано кілька найкращих фото-історій, автори яких отримають нагороду. Головний приз – смарт-годинник; також серед подарунків: 5 днів проживання (окрім різдвяних та новорічних свят) в гостьовому будиночку “Мандрівний” (с. Ясіня); екскурсія по Ясінях та околицях від Туристичного інформаційного центру Ясіня; сертифікат на прокат гірськолижного спорядження чи прокат велосипедів у селищі Ясіня від Sky-Pro; ящик пива від Гуцульської крафтової броварні “Ципа”.

Метою конкурсу є дослідження та розвиток туристичного потенціалу Ясінянської долини та Драгобрату. Вимоги до фото:

  1. Це можуть бути сучасні фото відомих і маловідомих туристичних місць або старі фотографії з цікавими спогадами про відвідування Ясінянської долини.
  2. Знімки з життя турбази «Едельвейс» (Ясіня), особливо радянських часів (оскільки база свого часу була важливим осередком розвитку туризму в СРСР і є одним з об’єктів історичного дослідження арт-резиденції).
  3. Важливо: до участі в конкурсі не прийматимуться фотографії з прихованим рекламним змістом. Пріоритетними будуть вважатися в першу чергу живі, особисті історії. 

Щоб взяти участь у конкурсі вам потрібно:  

1.  Опублікувати на своїй сторінці фотографію (з одним або більшою кількістю героїв) та написати історію, що пов’язала вас з цим місцем. Також зазначити рік (можна приблизно), коли була зроблена світлина. У своєму дописі обов’язково вказати хештег #мояісторія_ясінянськоїдолини. Ви також можете опублікувати фото-історію ваших батьків/бабусів чи дідусів, якщо їх немає у Фейсбуці.

2.      Розмістити посилання на фото в коментарі до посту про конкурс на сторінці проєкту:https://www.facebook.com/budapest.hotel.art.residency/photos/a.611360946190295/738890170104038

Найкращі місця з історій організатори розмістять на карті-путівнику Ясіня, що буде видана в рамках арт-резиденції і розповсюджена серед учасників, партнерів, місцевих музеїв та представників туристичних бізнесів. 

Результати конкурсу будуть визначені 24 лютого, переможці будуть вказані у пості на сторінці проєкту в FB. Призи будуть надіслані протягом тижня (Новою поштою).

Організатор конкурсу: Budapest Hotel Art Residency 

Партнери проєкту: ГО “Нове Ясіня”, Спільнота розвитку туризму в Ясінянській долині, Гостьовий будинок “Мандрівний”, Прокат лиж та сноубордів Sky-Pro, Туристичний інформаційний центр Ясіня, Гуцульська крафтова броварня “Ципа”.

Інфопартнер – Varosh 

Категорії
Команда

Даша Подольцева

дизайнерка

Графічна дизайнерка, випускниця Canaction studio 1. Працює з фестивалем Docudays UA, Мистецьким Арсеналом, ГО Місто Сад, співавторка проекту СЕРІЯ___, присвяченому київським панелькам.

Категорії
Команда

Катя Туранська

менеджерка з парнерств

Кураторка освітніх проєктів. Засновниця проєкту неформальної освіти «Бартлбі і Компанія», авторка і кураторка літературних лекторіїв, курсів творчого письма та художнього перекладу.

Категорії
Команда

Жанна Кадирова

кураторка арт-резиденції

Українська художниця. Працює з різноманітними техніками: відео, живопис, малюнок і скульптура. Лауреатка головної премії PinchukArtCentre, Премії Сергія Курьохіна, Премії імені Казимира Малевича тощо. Роботи Жанни були представлені на Венеційському бієнале, Palais de Tokyo у Парижі, Московському бієнале, а також у Бразилії, Німеччині, Польщі, США, Чехії, Швеції тощо.

Категорії
Резиденти

Даниїл Галкін (Дніпро)

У своїй творчості аналізує структуру суспільства; піднімає питання щодо законності, етики та моралі; досліджує межу між правами, обмеженнями і тотальним контролем.

Художник заснував соло-арт-групу 2222, де кожна з двійок через інсталяції, відео та інтервенції представляє різні alter ego його творчості.

Також Даниїл – фіналіст та переможець багатьох конкурсів та премій, зокрема, PinchukArtCentre Prize, Курьохіна, Кандинського, Малевича; володар гран-прі конкурсу МУХи.

Учасник низки міжнародних резиденцій. Роботи художника виставлялися в рамках персональних та колективних виставок в Україні та за кордоном.

Назва проєкту “Товарищі під знаком Едельвейса” посилається на однойменний документальний фільм про дивізію німецьких гірських стрільців першої гірсько піхотної дивізії з квіткою едельвейсу на шевроні, яка, почавши вторгнення в СРСР, мала особливе завдання – підкорення високогірного Кавказу і сходження на найвищу точку Європи – Ельбрус. Через 73 роки після закінчення Другої світової війни, 128-а окрема гірничо-штурмова Закарпатська бригада Сухопутних військ України вирішує змінити свою емблему на зображення з використанням тієї ж гірської квітки, крім цього виготовивши почесну бригадну відзнаку «Срібний едельвейс», яка за формою та змістом відсилає до «Чорного сонця», творів Сокири Перуна та естетиці нацизму. Порівняльний аналіз експозиції використовує шеврони, прикраси, предмети побуту, а також ілюстрації з книг і постерів, які розкривають історію використання символу. Також в експозиції задіяний репортаж про військовий оркестр «Едельвейс» 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади, який виконав в 2019 році концертну програму на найвищій точці України – горі Говерла, тим самим потрапивши в національний реєстр рекордів України. Проєкт спрямований на дослідження використання символів і знаків, які, навмисно або випадково, мають перехресний історичний наратив, так як, наприклад, сходження на Ельбрус перегукується сходженням на Говерлу, де обидві військові експедиції було здійснено під знаком Едельвейсу.

Категорії
Резиденти

Commercial public art (Київ/Одеса)

Творче об’єднання й дослідницький проєкт Бориса Медведєва та Світлани Конопльової, «місточок між матеріальним світом та світом ідей». Учасники групи
мають бекграунд в архітектурі, урбаністиці, інтер’єрному й ландшафтному дизайні та створенні VR-середовищ.
Як Commercial public art дует працює на межі дисциплін та торкаються тем брендингу, ринку, методології сучасної культури, маніпулятивності змісту та впливу
різних медіумів на якість сприйняття інформації.

Назва проєкту “Віртуальний лендмарк.”

Наш проєкт- це віртуальна реальність, абстрактне відтворення середовища космічного санаторію. Його назва та автор невідомі і є тільки чутки, що формують історію: він будувався 30 років і не був збудований, 30 нищився і не був знищений. Цей санаторій завжди існував у віртуальному вимірі та прокинувся у 2020.

Категорії
Резиденти

Альона Іванова та Вікторія Довгадзе (Львів)

Альона Іванова створює мультидисциплінарні проєкти в сфері медіа та сучасного мистецтва. Працює переважно з фото, відео, графіті та сучасною модою.
Особливу увагу в своїй практиці приділяє фемінізму та проявам людської сексуальності, зокрема, їх модифікаціям у соцмережах.
Основа художнього методу Вікторії Довгадзе – зображення та дослідження можливих метаморфоз всередині об’єктів, деталей, явищ; можливість візуалізації та поетизації цих внутрішніх образів; інтерпретація багатозначності контексту з використанням технік деконструкції (абстракції, акциденції у фотографії та відео,фрагментарності) та відкидання реального змісту.
У співпраці творчий дует досліджує жіночу сексуальність для того, щоб створити візуальний архів, або, іншими словами, інтимний щоденник досвіду тих, хто вийшов за рамки традиційного суспільства та переступив соціальні та моральні табу.

«Український поетично-містичний доробок» 

Створений у колаборації з: Павло Ляшенко, Євгеній Коршунов, Марина Хрипун, Валерія Карпан. 

Категорії
Резиденти

Катерина Берлова (Київ/Дніпро)

У своїх проєктах художниця розробляє теми повторення і травми, розглядаючи останню як відбиток часу. В роботі часто використовує перцептивні методи, досліджуючи навколишній світ через запах, звук або дотик і акцентуючи таким чином на досвіді чуттєвого переживання.

Катя працює з інсталяцією, відео, живописом, звуком та site-specific art, які представляє на багатьох колективних та персональних виставках.

Також, серед іншого вона є учасницею українсько-британської арт-резиденції SWAP і Міжнародного симпозіуму сучасного мистецтва «Бірючий».

Документація акції “More sex, more!”

Категорії
Резиденти

Наталія Довгопол (Київ/Афіни)

Письменниця, мистецтвознавиця, молодіжна тренерка з неформальної освіти.
Отримала диплом за спеціальністю “Туризм”, після чого вивчала теорію та історію мистецтва в аспірантурі.
Народилася та зростала в Києві, а зараз проживає в Афінах, де займається дослідженням античного танцю й давньогрецької міфології.
Наталія – співзасновниця театру історичного танцю «Al’entrada», з яким їздила на гастролі по Україні, Європі та японських островах.
Авторка низки книжок, де історія поєднується з містикою. Роман «Шпигунки з притулку «Артеміда» було нагороджено сріблом на «Коронації слова-2019».
Вже цієї осені вийдуть друком ще по одній дитячій і підлітковій книзі.

Назва проєкту в рамках резиденціі: Привиди готелю «Будапешт»

Містична повість, де різні відрізки історії поєднуються під одним дахом. Группа київських туристів приїздить на турбазу «Едельвейс» у нас час. Один із них має сімейну таємницю, яку йому належить розкрити.

All-focus
Категорії
Резиденти

Володимир Кузнєцов (Київ)

Співзасновник освітньої спільноти “Художня Рада” та групи Р. Е. П. (Революційний Експериментальний Простір).

Брав участь у самоорганізованих ініціативах та асамблеях Майдану та пост-Майдану. Також за плечима художника численні резиденції, персональні та групові виставки в Україні та за кордоном.

У своїх роботах Володимир досліджує естетику повсякденних практик, а також присутність архаїки в сучасності. Розглядає пам’ять як тип досвіду і генерує нові концепти через особисте і колективне знання.

Сайт: http://www.volodymyrkuznetsov.com/ 

Ідея проєкту полягала в тому, щоб запросити переселенця зі сходу України (з місця військових дій), аби той запропонував свій екскурсійний маршрут місцями в та навколо селища Ясіня.

Категорії
Резиденти

Віталій Янковий (Вінниця/Ірпінь)

Художник, аніматор, дослідник та автор текстів про нові медіа.

Випускник курсу сучасного мистецтва в School of visual communication та лабораторії документалістики Indielab, лауреат Мистецтвознавчого конкурсу для арт-критиків Stedley Art Foundation. Учасник групових виставок в Україні та за кордоном.

У своїх роботах на перетині відео та критичної соціології Віталій намагається надати технології гуманітарного виміру та прослідкувати вплив діджиталізації на локальну та комерційну культуру.

В рамках резиденціі була створена робота “В кімнаті.” 

В кімнаті, яка зроблена через 3-D моделювання, на основі фото однієї з кімнат бази відпочинку «Едельвейс», розміщені гібридні об‘єкти, які містять предмети із одночасно трьох історичних періодів життя готелю: угорського, радянського та українського. Оскільки історія готелю – досить складна та заплутана, інформація про нього часто існує у формі усних переказів. Кожен об‘єкт в кімнаті супроводжується байкою, в якій перемішані реальні події та персоналії з вигадками та містифікацією. В цій роботі мені також цікавий зв’язок між комп’ютерним моделюванням та гуцульським різьбярством. Після візиту в Ясіня, попередньо зроблені тривимірні об’єкти, набули форми цифрових дерев’яних скульптур.

Категорії
Резиденти

Variable name (Київ)

Колектив українських художниць Валерії Капань і Марини Хрипун, який виник у результаті
спільних досліджень. Разом вони працюють переважно з партисипативним мистецтвом та
культурною освітою. Діяльність групи орієнтована на процеси комунікації та обміну у

міському середовищі, візуальну (цифрову) антропологію, інклюзивність і мультисенсорні
досвіди, практики пам’яті та комеморації, дослідження локальних наративів.
Художниці досліджують міські / маргінальні простори як поле збереження пам’яті та
проявлення поведінки людини. Мистецькі та освітні проєкти групи орієнтовані на можливі
шляхи залучення до соціальної взаємодії людей з різним походженням і можливостями.
Серед обраних проектів:
«Стихійний архів», Київ (2020), «8 зала. Міф про місто, яке розширюється під землю і над
землею», Галерея Артсвіт, Дніпровський національний історичний музей ім. Д.І. Яворницького,
Дніпро, Україна (2020), “Inclusive LAB” (спільно з WRO art centre), Вроцлав, Польша (2019), “Trust”,
Galeria Labirynt, Люблін, Польща, “Living Monuments” (Харків – Ужгород – Берлін) (2018), “Inclusive
photolab”, Київ (2018-2019),“Touch What I See” за підтримки організації Warsztaty kultury і галереї
Galeria Labirynt, Люблін, Польща (2018).

Автори: Variable name/Назва змінна  (Марина Хрипун, Валерія Карпань)

Назва проекту Vidpustka/не за графіком/ – тізер до проекту.

Архітектура турбаз і санаторіїв узгоджена з графіком пропонованих розваг.  

Натомість нас цікавило дозвілля поза туристичною інфраструктурою. Слідуючи практикам відпочинку у горах, ми ретельно розглядали кущі і дерева вздовж дороги до церкви, щоб зануритись у медитативний стан, частково заповнений корисною діяльністю. Розміщували свої тіла у похмурі пейзажі хмар і трави. Циклічність і уповільненість вечірнього туману і сходу корів змішували з темпом наших ніг і слів.

Категорії
Резиденти

Ілля Угнівенко (Київ)

Графік-ілюстратор, учасник клубу ілюстраторів Pictoric.
Брав участь у більшості виставок та проєктів клубу, серед яких – “Face to face”,
“Довіряй але перевіряй”, “Інфа 100%”, “Діячі України”.
Працює переважно у діджиталі, проте до цифрових робіт часто додає відскановані
монотипії. Використовує також ручку, гуаш і туш.
Минулого року Ілля оформив українське видання “Острову скарбів” Роберта Луїса
Стівенсона від Nebo Booklab Publishing.
Крім того, він проводить воркшопи і курси з ілюстрації та викладає у дитячій
художній школі.
Персональна сторінка:
https://www.behance.net/Ilia_Ugnivenko?fbclid=IwAR0pPHPNq5an5KvHzIXjJoPWy_Y9-
JRRCovzdNVBS_GsQqD2Iq8MtoKQDN4

В рамках резиденціі Ілля створив проєкт “Фотокартка”

Серія ілюстрацій у вигляді старих фотознімків. На роботах відображені туристи радянського часу, нашого часу та майбутнього. Але всі ілюстрації вже “пошарпані” часом. Навіть фотокартка з людьми з майбутнього – вже застаріла. Глядач наче знайшов ці фотокартки в одній старій фотозбірці або залі музею. 

Категорії
Резиденти

Євген Коршунов (Київ/Бровари)

Займається живописом, графікою, відео-артом, ленд-артом, колажем, фото та
скульптурою.
У своїй діяльності приділяє увагу темам міфотворчості та релігії, кітчу, маніфестації
LGBTQIA+ людей та проблемам гомофобії й агресивної маскулінності.
Євген представляв роботи на низці індивідуальних і групових виставок та
фестивалів в Україні та за кордоном.
Також художник бере активну участь в арт-резиденціях, серед яких – “Над Богом”
(Вінниця), “З.Міст” (Маріуполь), “Foundation” (Клементовіце, Польща).

”Я поспілкувався з місцевими жителями, вони поділились своїми спогадами про досвід спілкування з відомими людьми, що відвідали Ясіня, зокрема і готель “Едельвейс”, і з якими у них був контакт. Я спробував відтворити їх згадки шляхом створення фотоархіву.”

Категорії
Резиденти

Добриня Іванов (Київ)

Автор скульптур, інсталяцій, редімейдів, відео та живописних творів.
Працює з темою минулого та пам’яті, використовуючи просторові рішення. Збирає
реальні та вигадані оповіді, пов’язані зі знайденими об’єктами, і конструює таким
чином “наративи правди та неправди”, які серед іншого ставлять під питання
мистецькі підходи автора.
Добриня мав персональні виставки в Україні, брав участь у колективних виставках і
резиденціях в Україні та за кордоном. Був номінантом Henkel Art.Award та премії
PinchukArtCentre.
Сайт: https://cargocollective.com/dobrinyaivanov