Категорії
Блог

ІСТОРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ГОТЕЛЮ “БУДАПЕШТ”/”ЕДЕЛЬВЕЙС”

Історія готелю “Будапешт” та турбази “Едельвейс” в Ясіні пов’язана з розвитком рекреації. Осмислене дозвілля – притаманне виключно модерному суспільству заняття, що сприймають як протилежне роботі, тобто це будь-який неробочий час.

У сучасному світі головною формою рекреаційної діяльності є туризм, котрий перетворився на потужну самостійну галузь нематеріального виробництва, яка задовольняє рекреаційні потреби. В історичному становленні туристичної галузі на наших теренах умовно можна визначити такі етапи: 

З ХІХ століття у світі з’явилося поняття організованого відпочинку і, відповідно, царина виробництва спеціальних послуг. За визначенням вікіпедії, “Рекреація, активний відпочинок (лат. recreatio – відпочинок) – це система заходів, пов’язана з використанням вільного часу людей для їхньої оздоровчої, культурно-ознайомчої та спортивної діяльності на спеціалізованих територіях, які розміщені поза їхнім постійним помешканням”. 

  • з 1841 року до 1914 року — етап становлення організованого туризму;
  • з 1914 року до 1945 року — формування індустрії туризму;
  • з 1945 року до наших днів — етап масового туризму та глобалізації туристичної індустрії.

Туризм та рекреація в Карпатах почали розвиватися за часів Чехословаччини та Австро-Угорщини. З кінця 19 століття тут прокладають спеціально марковані туристичні маршрути, організовують притулки в горах. На початку ХХ століття з’являються готелі. Найперше в регіоні львівське товариство “Народна Гостинниця” у 1901 році орендувало для відпочинку гостей віллу поблизу залізничного вокзалу в Микуличині. 

В Ясіні готель “Будапешт” був побудований в 1939-1942 роках, коли ця територія належала до Австро-Угорщини. Передбачалася ця споруда як місце відпочинку та оздоровлення для угорських військових офіцерів. Розташований готель на намитому півострові на висоті 652 метри над рівнем моря у місці, де зливаються річки Лазещина та Чорна Тиса.

Наразі невідомо, хто саме спроектував будівлю. Споруджували ж її мешканці Ясіні: Стеблюк Ю.В., Павлючок С.В., Павлючок В.В., Клочуряк.

Для будівництва використовували різні породи місцевої деревини. На кам’яному фундаменті зведено 4 поверхи: нижні із масивного кругляку, верхні – з легшого. Дах будівлі двоскатний, асиметричний. Вздовж західного бокового фасаду тягнеться відкритий балкон, з якого відкривається панорама на річку та гори. З того ж боку – видовжена напівкругла відкрита тераса із круглим куполом, який вінчає декоративний шпиль.

Готель “Будапешт” на момент початку будівництва повністю відповідав логіці розвитку рекреаційного сектору в першій половині ХХ століття, зокрема такому явищу, як “елітарнийтуризм”, що характеризується індивідуалізацією послуг для окремих верств населення. В цей період відбувалося зародження та становлення спеціалізованих підприємств, що забезпечували рекреаційні послуги. 

Після того, як Закарпаття опинилося у складі СРСР, у приміщенні готелю “Будапешт” зробили туристичну базу “Едельвейс”. Діяльність турбази також цілком відповідала загальним тенденціям розвитку рекреаційної галузі, а саме – масовому туризму, що розвивався у світі в повоєнний час.

Спортивний туризм  — неолімпійський вид спорту, який полягає у проходженні певних шляхів, що називають маршрутами, з подоланням природних та/або штучних перешкод (гірські вершини і перевали (у гірському туризмі), або річкові пороги (у сплавах річками)), виконанні технічних прийомів, спеціальних тактичних та/або технічних завдань. В СРСР спортивний туризм набув домінуючої ідеологічної функції як колективний вид дозвілля, що був спрямований на оздоровлення робітничого класу та пропагування здорового способу життя. В 1949 році спортивний туризм в СРСР був визнаний видом спорту. А дещо згодом було створено центральну раду по туризму у профспілковій організації (ВЦСПС), котра опікувалася створенням туристичних секцій та клубів. 

Розвиток туристичної галузі в радянській Україні демонструють наступні показники:

кількість туристичних баз (із філіями та притулками): у 1960 році – 26, у 1970 році – 58, у 1983 році – 156. Відповідно, в 1960 році на цих базах могли проживати 35010 туристів, у 1970 році – 19800 туристів, у 1983 році – 40400 туристів. 



За всі роки турбаза “Едельвейс” обслуговувала 5 всесоюзних туристичних маршрутів: 

На момент відкриття у 1949 році туристична база “Едельвейс”  була однією з найбільших у регіоні. А до 1970-го року її популярність зросла настільки, що постало питання її розширення: на протилежному березі річки з’явилася спеціальна територія для наметового кемпінгу, там же встановили кілька десятків літніх дерев’яних будиночків, побудували кафе “Ведмедик” та кілька допоміжних господарських приміщень. Колись відкриту терасу “зашили” і зробили там додаткове приміщення. Турбаза одночасно обслуговувала від 250 до 500 осіб. В 1970-80-х роках керівництво турбази практикувало також розселення туристів у приватних садибах мешканців Ясіні. Турбаза “Едельвейс” мала два структурних підрозділи – притулок “Драгобрат” та притулок “Козьмєщік” біля Говерли. 

  • автобусний №50 Львів-Ужгород та №50А Ужгород-Львів
  • літній пішохідний №53-53А  “По лісовим Карпатам” (Ясіня – полонина Свидовець – Усть-Чорна – Синевирське озеро – Воловець – Мукачево)
  • зимовий лижний №105 (Ясіня – полонина “Драгобрат” – гора Близниця – притулок “Перелісок” – Рахів – притулок “Брецкул” – перемичка між Петросом і Говерлою – притулок “Казьмєщік” – Ясіня)

Очолювали турбазу Едельвейс в різний час: Василь Галяпін, Олексій Бутенко, Василь Шпатарюк, Юрій Ключівський.

Головними інструкторами були: Микола Гафіяк, Олег Брильов, Отто Кашак, Андрій Поп’юк.

Штат працівників турбази “Едельвейс” у середньому налічував близько 140 осіб (в залежності від сезону). Здебільшого працювали мешканці Ясіні. 

Починаючи з 1974 року на “Едельвейсі” проводили методичні семінари для інструкторів з інших регіонів. 

Туристів на базу направляли за профспілковими путівками з усіх куточків СРСР. Зазвичай це були працівники підприємств та/або студенти. На кожну групу призначався інструктор, котрий проводив кількаденну підготовку учасників та інструктаж: правила поводження у горах, користування туристським спорядженням, для зимових походів – навчання на лижах (наприклад, навчання гірськолижній техніці перед походом на 180 кілометрів тривало 5 днів). Також інструктри проводили екскурсії в селищі. 1973 році на базі працювало 43 інструктори, за всю її історію інструкторський склад був винятково чоловічим. Крім інструкторів був організатор культурно-масової роботи. За кілька десятків років на турбазі “Едельвейс” сформувалися свої традиції та ритуали. До прикладу: група, яка вирушала в похід, вишиковувалася на майданчику перед турбазою. Інструктор доповідав головному інструктору про підготовку. Старший інструктор бажав туристам гарної погоди, “легких рюкзаків” та щасливого повернення. А туристи, що лишалися на базі, голосно вигукували “фізкульт-привіт”. Привітальний ритуал для груп, що поверталися: всі присутні на базі (туристи і працівники) збиралися на веранді, вмикали голосну музику, інструктор доповідав про завершення походу, потім туристів частували компотом, а інструктора нагороджували намистом із бубликів. 

Кухня турбази здатна була обслуговувати до 700 осіб на день.  Для тих, хто вирушав у похід, видавали пайок – набір продуктів для споживання в дорозі. З 1951 року шеф-кухаркою “Едельвейсу” була Марія Макарова, котру до сьогодні згадують колишні співробітники. 

На базі був обладнаний радіовузол, по якому передавали оголошення та новини, а також транслювали освітні передачі. У вечірній час виступав музичний колектив, культ-масовик організовував танці. Танцювали вальс, краков’я, па-де-грас тощо. Це були вечірки закритого типу (для туристів та співробітників бази), для місцевих мешканців вхід було заборонено. 

База “Едельвейс” з 1951 року (до цього часу працювала тільки влітку) мала сезонний характер роботи: літній сезон тривав з травня до вересня, зимовий – з грудня до березня. В міжсезоння на базі проводили підготовка інструкторського та контрольно-рятувального складу. З 1974 року “Едельвейс” була освітньо-методичним центром для подібних закладів регіону. 

В 1993 році турбаза перейшла у приватну власність. Територія, на якій розташовувався кемпінг, частково перейшла до іншого власника. Умовно кажучи, від середини 1990-х років будівля поступово втрачала інфраструктурні нашарування радянського періоду і тепер повернулася до оригінального формату готелю.