Категорії
Блог

ПІДКАРПАТСЬКА РУСЬ ПЕРІОДУ ЧЕХОСЛОВАЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (1919-1938): ЯСІНЯ В ІСТОРИЧНІЙ ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІЙ ПЛОЩИНАХ

«Ці чехословаки насправді абсолютно інші люди, ніж угорці чи румуни. Це звичайні і невимушені люди. Здається, з ними справді можна буде порозумітися», – мовлять вуста Д. Тулайдана, який є головним героєм роману «Гуцульська Республіка» Зденека-Матея Кудея. Певно, ця цитата яскраво охарактеризовує подальшу долю Срібної Землі у складі Чехословацької Республіки.

10 вересня 1919 р. укладено Сен-Жерменський мирний договір з Австрією, Австро-Угорська монархія офіційно ліквідована. Згідно зі статтями 10-13 цього договору Чехословаччина зобов’язувалася «встановити територію русинів на південь від Карпат у кордонах, визначених головними союзниками і дружніми державами, як автономну одиницю в рамках Чехословацької держави, із найвищим ступенем самоуправи, який тільки можливий при збереженні єдності Чехословацької держави». Керманич нового державного утворення на геополітичній карті Т. Г. Масарик відгукувався про Закарпаття наступним чином: «В межах своїх конституційних прав я зроблю все, щоб Підкарпатська Русь була справді, вільною… Нашим головним завданням сьогодні є підняти людей на рівень парламентської діяльності. … Для Підкарпатської Русі варто провести три основні реформи: будівництво шкіл, лікувальних закладів і реформу землеробства. Коли всі ті завдання виконаємо, у повній мірі потім застосуємо автономію так, як це сказано у договорі».

Входження цього краю до складу Чехословаччини було підтверджене зокрема спеціальним параграфом (§ 48) Тріанонського мирного договору з Угорщиною від 4 червня 1920 р.: «Угорщина визнає, як уже були вирішили держави, союзні і об’єднані, повну незалежність Чехословацької держави, до неї включено автономну територію Південнокарпатських русинів».

Однак, не всі історичні території були включені до майбутньої Підкарпатської Русі: Прящівщина (західна частина історичного краю) відійшла до складу Словаччини, а Марамороський комітат був розділений між Чехословаччиною і Румунією по річці Тиса (2/5 території комітату, охоплено 14 русинських сіл).

Едвард Голтон. Чехословацьке містечко Ясіня

Перші чехословацькі підрозділи прибули до Ясіня 28 червня 1920 р. У співпраці з муніципальним управлінням тут організовано державне управління, яке вирішує основні завдання в галузі транспорту, постачання та розвитку економічного життя. Ситуація була непростою, але основи нової держави будувалися з твердою вірою та оптимізмом. Як і в інших містах Підкарптаської Русі, чехословацькі державні службовці поступово утверджуються тут – в лісовій адміністрації, в справах залізничного сполучення, в навчальних закладах (школах), в жандамерії. У січні 1921 р. в Ясіня було створено військовий гарнізон, до складу якого входив 1-й батальйон 45-го піхотного полку (у 1926 р. він був розміщений в Хусті, де тим часом були збудовані нові казарми).

Чехословацькі військові на головній вулиці Ясіня. 1939 р.

Після великої повені Тиси в 1927 р. була реконструйована головна залізнична та автомобільна лінія Рахів – Ясіня та продовжена лісова залізниця на ділянці Лазещина – Козьмещек. До мережі підкарпаторуських електростанцій Ясіня було підключено з 1932 р. Чехословаччина вклала значні кошти в експериментальні свердловини на пошук родовища нафти в Стебному, яке вважалося вторинним продовженням нафтових ресурсів сусідньої Галичини. У 1932-1937 рр. тут було видобуто приблизно 30 кубів дизеля, а свердловини досягли глибини 1200 м. Згадаймо, що понад 100 жителів Ясіня та околиць були відправлені в Богемію та Моравію в 1930-х рр. для вивчення ремесел та використання нових навичок, коли вони повернулись додому.

Що стосується чеських та словацьких підприємців, то більшість з них у Ясіня надавала побутові та харчові послуги  (готель та ресторан Й. Гложека поблизу мосту, корчма Й. Нєдома, казино «U Riegrů», орендар станційного ресторану С. Гнат), але тут також знайшли роботу компанії та експерти з інших галузей (магазин «Baťa», ветеринар К. Фелікс, слюсар і коваль Л. Паулік, швець Ф. Пеша, кондитер Е. Якушовскі, пекар Ант. Врана). Варто, зокрема, згадати про завуча чеської початкової школи Ф. Шімка та лікарів Р. Баха та А. Фухсову-Буршикову.

Ясіня. Міст та поважні гуцули. Орієнтовно 1930-ті рр.

Необхідно також відзначити про навчальні заклади мистецького спрямування. Найзнаменитішою на Підкарпатській Русі була саме державна професійна школа по обробці деревини в Ясіня. Рік фундації – 1921. В такій школі враховувалися традиції народного художнього різьбярства Гуцульщини. Учні школи різьбярства виготовляли художні вироби, меблі, що користувалася попитом у Європі. Зараз вироби майстрів села Ясіня знаходяться в Угорщині (Дунай-Кесо, Сомботгей), Чехії (Прага), Румунії (Сату-Маре). Окрім того, тут навчався майбутній народний художник України Василь Свида (1913-1989) у 1930-1934 рр.

Ясіня. Державна різьбярська школа, 1935 р. Карл Ганса  

Колектив вчителів різьбярської школи, 1935 р. Карл Ганса

Виставка в різьбярській школі, 1935 р. Карл Ганса

Створено футбольну команду, добровільну пожежну дружину. Гроші для їхньої діяльності виділяли брати Климпуші, які на той час володіли найбільшим деревообробним підприємством, інші підприємці. Активно діють «Просвіта», спортивні товариства «Січ», «Сокіл», «Товариство імені Духновича» й інші школи.

Стебний, біля Ясіня. Учні місцевої школи перед дзвіницею, 1935 р. Карл Ганса

Фото 1930 р.

Розвиток Ясіня за той період перебування у складі Чехословацької Республіки характеризується збільшенням населення. Населення у 1921 р. становило 9 401 осіб, зокрема 1238 римо-католиків, 6 613 греко-католиків, 42 православних, 22 реформаторів, 1 435 юдеїв та 51 осіб інших віросповідань. У 1930 р. позначка досягла 10 614 осіб, зокрема 1 545 римо-католиків, 6 454 греко-католиків, 32 православних, 923 реформаторів, 1490 юдеїв та 190 представників інших віросповідань. До 1939 р. кількість мешканців сягнула приблизно 15 000.

У 30-ті рр. ХХ ст. із 45 040 га території долини Свидовецького потоку, вздовж якого проживало 11 150 чоловік, лісом було зайнято 65%, випасами – 19,5%, луками – 12%, ораницями – 2,5%, пустищами – 1% всіх земель. У районі р. Чорна Тиса із 45 320 га площі, на якій проживало 9 400 чоловік, лісом було зайнято 67%, випасами – 19%, луками – 12%, ораницями – 2,5%, пустищами – 1% всіх земель.

У цей час функціонують дві парові лісопильні, дві будівельні компанії, споживча кооперація «Гуцульський кооперативний союз» та кредитна кооперація «Самопоміч». Державні молочарні та сироварні в Квасівському Менчулі, на південь від Ясіня, здобувають популярність, виробляючи чудові сири та молочні продукти «Емменталь».

Ясіня-Кваси. Доїння овець та вівці на полонині

Туристи та гості з інших частин республіки поступово відкривають для себе найбільше багатство Ясіня – гори та низини із захоплюючими природними пейзажами, романтичні водойми для лісосплаву, кілька військових кладовищ, щоб згадати жах війни та, нарешті, джерело Тиси, найбільшої річки Підкарпатської Русі. Туристи радо каталися на вузькоколійках Ясіня – Козмещик, напинали намети біля гірських водосховищ лісництв та колиб пастухів.Зокрема, наприкінці червня – початку липня 1935 р. «Союз карпаторусских аграрных академиков» в Празі мав організувати ознайомчу поїздку до Підкарпатської Русі, яку запланували ще у квітні того року. Окрім культових міст (як-то Ужгород, Мукачево, Берегово) за мету взяли відвідати полонини Ясіня та склад ементальських сирів у с. Кваси. 17 серпня того ж року ЗМІ Підкарпатської Русі розмістили новину про те, що в Квасах облаштували табір скаути із Кощіце (кількістю в 30 осіб).

Ясіня на листівці Чехословацького періоду

Символом культурної та релігійної спадщини Ясіни стали дві дерев’яні церкви, обидві гуцульського типу – Струківська церква (церква Вознесіння Господнього) над залізничним вокзалом, друга – в Лазещині – іменована на честь святих апостолів Петра і Павла (т. зв. Плитоватська). Обидві з унікальним іконостасом та дзвіницями.

Ясіня, Струківська церква 1929 р. Вавроушек Богуміл

Всередині Струківської церкви, 1935 р. Карл Ганса

Ясіня-Лазещина, Плитовацька церква 1929 р. Вавроушек Богуміл
Фільм про Підкарпатську Русь (у 2-х частинах), знятий кінохроністами Чехословаччини у 1930 році. Основні сцени присвячені краєвидам, архітектурі та повсякденному життю гуцулів:

https://youtube.com/watch?v=kUwrBpPk-_0https%3A

Мюнхенська угода від 29 вересня 1938 р., яка була підписана Німеччиною, Італією, Великою Британією та Францією, поклала початок ліквідації Чехословацької республіки. Розпад Чехословацької Республіки призвів до того, що Закарпаття у березні 1939 р. захопили угорські війська. В історії краю взагалі та Ясіня в тому числі почала писатися нова сторінка.

Автори: Галина Рейтій

Михайло Рекрутяк

Бібліографія:

  1. Віднянський С. В. Центральна Руська Народна Рада. Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я. К.: В-во «Наукова думка», 2013. 688 с.: іл. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Tsentralna_ruska (останній перегляд: 09.01.2021).
  2. Довганич О. Д. Т. Г. Масарик і Підкарпатська Русь: питання приєднання, автономії і початків культурного розвою. Науковий вісник Ужгородського університету: Серія: Історія. Ужгород: Видавництво В. Падяка, 2002. Вип. 7. С. 15-18.
  3. Історія Ясіня. URL: zolota-korona.yasinya.com/index.php?page=History&lang=ua
  4. Рекрутяк М. Заснування селища Ясіня та зміна динаміки чисельності його мешканців з середини XVI ст. до 1946 року. Збірник студентських наукових праць. Серія: Історія. Актуальні питання історії: минуле і сучасність. Випуск 9. Ужгород: Вид-во УжНУ «Говерла», 2016. С. 27-32.
  5. Туристы въ Мараморошѣ. Русскій народный голосъ. № 158. Ужгородъ, 17. августа 1935 г. Стр. 8.
  6. Фущичъ М. Экскурсія на Подкарп. Русь и въ Польшу. Русскій народный голосъ. № 75. Ужгородъ, 6 апрѣля (24 марта) 1935 г. Стр. 3.
  7. Хроніка Закарпаття 1867–2010 / Kárpátalja évszámokban 1867–2010. Серія «Studia Regionalistica»; НДІ політичної регіоналістики; ДВНЗ «Ужгородський національний університет». Ужгород: Видавництво «Карпати», 2011. С. 43.
  8. Шандор Ф. Ф. Становлення туристичної галузі в Закарпатті: історичний аспект. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Географія. Землеустрій. Природокористування. 2013. Вип.1. C. 183-189.
  9. Kuštek V. Vandrovka Podkarpatskem – Jasiňa. Podkarpatská Rus: Časopis Společnosti přátel Podkarpatské Rusi. №3. 2011. S. 5, 7.